Надумали ми з моїм закадичним кумом у неділю сходити пополудні по гриби. Кум у мене завзятий грибар, може по кілька разів на день змотатися по тільки йому знаних місцинах і принести додому, через годину-другу, повну тайстру з кошаркою товсюків-боровиків(принципово не бере інших шапочок з хвостиками). Отже, зібралися ми з кумом по гриби й, звісно, прихопили пляшчину та щось кинути на зуба. Захоплені подумки майбутніми принадами грибарів, не звернули увагу на те, що з півночі, з-за гори Пригодище, вельми вразливої, мов індикатор, на різкі зміни погоди, насувається сиза хмара. Кум тримає в одній руці оковиту, в другій – згорнуту під пахвою тайстру; прямцюємо до берега, роззулися на зарінку, бредемо через річку. Вже, коли забралися під самісінький ґрунь Причела, тут як уперіщить дощ, а ще й добряче гримить. Зачаїлись ми під розлогим кущем, промокли до нитки. Кинулись по пляшку, щоб зігрітись, а пляшки – катма. Кум забув її на березі Лужанки.
Досадні, мокрі, забруднені та з нічим ледве зійшли в село, вже річку перейшли мостом. У найближчому генделику, безумовно, зігрілись. А на душі в обох тоскно – пропала повна пляшка оковитої ні за цапову душу. (Річка ж вийшла з берегів).
Уже в понеділок уранці, коли спала велика вода, прийшов я на те місце, де ми вчора з кумом брели через річку, щоб упень переконатися, що на тому боці точно пляшки нема, забрали ж її бурхливі хвилі (а таки там од неї, бачу, й слід охолов), і тут – отетерів, як почув чийсь жалібний голос:
– Се – Вишня Тересва?
Ні в сих ні в тих мотнув я спантеличено головою, – що за проява мутить воду …уже в чистій воді! Сонце, гляди, красно грає в ясному небі. Глипнув я – туди, глипнув –сюди, нікого поблизу не видно. Коли, не йму віри, золотиста рибка біля самого берега до мене з води промовляє. Тьху! Невже ввижається з бодуна. Та – ні. Насправді ж золота рибка звертається до мене жалісливо.
Ошелешений, присів я навпочіпки, запитую в золотої рибки:
– Що ще за Вишня Тересва?
– Хіба се не – Сийлеш Лонка?
Укмітив я про що ідеться та й кажу:
– Заблукала ти, золота рибко, у далекому минулому. В1920 році річку Вишня Тересва перейменовано на Лужанку, а сусіднє «волоське» село Вишня Нересниця на Новоселицю. Перегодом, з 1946 року Сийлеш Лонка офіційно величається Широким Лугом. Утратила ти, золота рибко, зв‘язок з теперішнім…
Розчулилась золота рибка, щось пробелькотіла, булькнула та як шугоне на дно, глибоченького під бурхливим шурфом гори, плеса. Тільки її й було.
Не встиг я одірвати завороженого погляду від річки, як тут невідь-звідки взявся кум, трясе на радощах учорашньою повною пляшкою «Ґозянки Дібровської» («Ґозянка Дібровська» дуже р і д к і с н и й на Тячівщині алкогольний напій. Одне слово, бодяга).
– Ледве тебе знайшов, – задоволено каже.
Виявляється, він ще раніше за мене прийшов був сьогодні сюди, аби твердо переконатися в тому, що на тому боці річки пляшки точно немає, її ж учора забрала велика вода. Та – дзуськи! Радіємо вдвох уже. Бурхливі хвилі якимось дивом оминули її, ріднесеньку, «Ґозянку Дібровську». Лишень етикетка трішечки подряпана та намокла.
Про приключку з золотою рибкою боюся кумові розказувати, а то ще візьме мене на глум. Стовідсотково не повірить! А пляшчину, звісно, ми роздушили, бо, як кажуть старі люди, – не п‘ють тільки або великі падлюки, або ж ду-у-же хворі.
Степан Крук 2015-06-12 / 15:00:35
Бог з нею, з тією рибкою! Добре що фляшка знайшлася, а то б кум все життя мучився!
Бунди 2015-06-11 / 18:17:08
Добре, ож лем золота рибка, а не зелені чоловічки та марсіани...