Середній Салаш

Ще не так давно, на межі тисячоліть, у селі сталася велика повінь, що геть наробила шкоди в окрузі, особливо у високогір’ї річки Лужанка. Власне там, звідки береться її мілке неспокійне русло з урвистих, розгалужених абияк глибоких звóрів, що скидаються радше своїми тектонічними порізами на мокрі й незагоєні рани. Без угаву ж сочать. (Через що вмілий мандрівник завше у горах тримається одного берега). Нині в селі про ту пригоду начеб забули, старші ще з прикрістю та жалем  її згадують, а менші хутко призвичаїлись до нових реалій і, своїм звичаєм, живуть сьогоднішнім подумки про завтра. Двадцятирічні, наприклад, уже не сприймають минулу повінь як щось значуще. Махнули байдуже на те рукою. Старші навпаки, заходять зі мною в довгу казку, охоче згадують, як то було: до і після того злощасного руйнівного паводка.

Звичайно, nostalgie тут ні до чого, мовляв, тоді, ще до тої великої повені, і глина була ліпша. Наразі ідеться про віщий знак, що передрік нинішні криваві події. Події світової міри. Той, хто хоч раз побував чверть століття тому в урочищі Середній Салаш, що тоді пишно викрашалося своїм розлогим смарагдовим лугом біля самого підніжжя полонини Щавна, тепер його не впізнає. Середній Салаш утратив первісний привабливий вигляд і обернувся на вкрай захаращений корчами та намулом зарінок, порослий невтішним кострубатим узором. А ще вчора тихоплинна річечка, що своїм лівим берегом скромно тулилася до краю гори, тоді, під час повені, розперезалася гнівно навстіж, увігнала під себе й розмила майже ввесь дерен, – онде струменить, ледве видніється з-під устелених густо по два береги лопухів, навскіс міжгір‘ям. Не зважа ні на що й ні на кого!

Тодішня повінь наробила біди не тільки в Середньому Салаші, а й у найближчих урочищах: Тирсуватий (див. «Жаба-царівна»), Пóляна (див. «Шкура ляльки»), Пóсіч, не кажучи вже про ціле обійстя, що забрала його, ціле обійстя, в одного з ґаздів між присілками Пригід і Фонтиняси, залишивши від колись доглянутої садиби тепер порослу густим вільшняком заплаву. Згадані місцини вже не тішать око ні тутешняка, ні мандрівника, втрачені в минулому назавжди. Розійдеться перегодом рубець на тілі, заживе, й ніхто не згадає про сю глибоку рану. Здавалося б…

І тут, недавно, побувавши в Середньому Салаші, я ще раз усвідомив для себе дуже важливу річ, що людина занадто дрібнесенька проти При[роди]. Ба навіть нікчемна! За своє коротесеньке життя вона, двонога, щосили дметься, надуває щоки, їжиться, гляди, бува, ще й тріска‘ в неї ґила, а в результаті – виходить пшик. Обвал. Ерозія. Гаплик.

А річка собі тече, як знає. Не зважа ні на що й ні на кого! Заманлива картина на тлі сьогоднішніх подій. Подій кривавих. Світової міри.  

Теги: Лужанка, паводок, урочище, Салаш

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати