Лист до Тараса Шевченка

памфлет

Аж страх згадати, батьку Тарасе, з якими муками твоє тіло щирі українці виривали колись із клятої Московщини. І чим ближче підходить 22 травня, тим більша розпука охоплює моє серце. Тож у передчутті цієї чорної дати я вирішив написати тобі тривожного листа, батьку.

Наші люде довго мовчали в ярмі, доки, натхненні твоїми полум’яними словами, повстали в Києві на Майдані, а ниньки, гай-гай, батьку, воюють із клятими москалями на Донбасі.

Але не те мені болить, батьку, бо наші люде завжди з кимсь воюють, як не з воріженьками, то між собою, а те, що всі оції вражії люде залишилися у своїх теплих кубельцях, сиріч при довжностях, і продовжують капостити люду нашому вкраїнському.

Я міг би назвати довгий список цих поганців, які служили вчорашнім кровопивцям та казнокрадам і ниньки продовжують цюю нікчемную справу. Мені здається, що наші верховоди, яких ми усім Майданом упустили в кабінети на славних печерських пагорбах, байдужі до того, що відбувається в нашій неньці Україні. Візьмімо хоча б ректора поважного університету, який носить твоє ім’я, батьку, пана Губернського. Та його ж садили в це крісло з погодження високих московських владців ще за попереднього президента-шапкокрада! Але він досі сидить там і кліпає невинними очицями, ніби нічого й не трапилося. І таких, як він, вистачає у високих кріслах в усій, даруй за канцеляризм, батьку, гуманітарній сфері, що її очолює щирий патріот нашої неньки Славик Кириленко.

А ще більше туману напущено премією твого імені, батьку, що її мали б нагороджувати кращих піїтів, богомазів і музик землі нашої, але дають таким, що після цього всі довго плюються та згадують нечистого, не проти неділі й свята будь сказано. От як і цього року… Та щоб ти не вважав мене брехуном і злісним наклепником, я цитуватиму, батьку, поважну газету вкраїнських бардів «Літературна Україна», що впала в істерику після визначення цьогорічних лауреатів твого імені. 

Отож змушений буду перейти на строгий стиль прози, позаяк буде не до словесних брязкалець і розпускання індичого хвоста. Не знаю, батьку Тарасе, чи знаєш ти, але ще за часів кукурудзяного царя Гороха, чи то пак Хруща, була заснована в УРСР Республіканська премія, підкріплена для годиться про людське око твоїм іменем, і нагороджували нею «видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії». Що то були тоді за часи та «видатні митці», то скажу одним словом – невтішні. Одначе нині ся премія, звісно, звучить уже «по-модньому» – Національна премія України імені Тараса Шевченка.

Проте чухонський дух, батьку, чи то пак вата, як нині модно у нас казати, свистить звідтіля, з прогнилих зубів того комітету, що присуджує премію, як і свистів ще за комуняк.  

Ось що пише про цьогорічні вибори лауреатів твого імені  вже згадана мною «Літературна Україна»: «З власних джерел у комітеті з Національної премії стало відомо, що впродовж останніх трьох років у самому комітеті превалюють корупція і лобізм: тобто, конкретні його члени відверто заробляють гроші! Так, цього разу Вадим Писарєв, директор Донецького театру опери і балету спізнився на таємне голосування, а коли прибув, сів побіля Дмитра Стуса і Василя Герасим’юка, і щойно дійшла черга до голосування, то згадані члени комітету вказали йому пальцями, що треба голосувати за Юрія Буряка».

Обдурені й обурені барди землі вкраїнської в цій самій газеті розкопали таке, що соромно тобі навіть зізнатися, але мушу. Ось послухай, що вони пишуть: «Чому у фінал вийшов Мирослав Лазарук з Чернівців, який є ще й директором музею В. Івасюка і вважається письменником регіонального, а не всеукраїнського рівні? Як стверджують знавці, далися взнаки підводні течії: сестра Володимира Івасюка Оксана Івасюк завдяки своєму чоловікові домовилася з місцевою міськрадою про фінансування видання Василя Герасим’юка. І той член комітету віддячив за це, провівши Лазарука у фінал Шевченківської премії. То як це називається? Чи не підкуп члена Шевкому?».

Що тобі сказати, до яких тільки крутійств не вдаються наші люде, щоб когось обдурити чи підкупити. Та не буду пустодзвоном, батьку Тарасе, і знову процитую «Літературну Україну»: «Ще далі, як кажуть, пішов Юрій Буряк, який номінувався на найвищу державну нагороду в галузі літератури три роки поспіль. Видавництво «Український письменник», яке він очолює, щороку видавало твори багатьох членів Шевченківського комітету. Було схоже на те, що він від комітету не відчепиться, доки йому не дадуть премію…».

Не втомлюватиму тебе, любий батьку, безліччю різних подробиць, а вкотре засмучу. Бо глузують з тебе члени того комітету, ще й беруть на кпини. Не встигло цього року відбутися таємне голосування тих комітетників, як вітчизняні медіа, з посиланням на газету «День» та національне радіо, оприлюднили інформацію, що лауреатом Шевченківської премії 2015 року став Юрій Щербак. Та коли вельмишановного пана Щербака почали всі вітати, він люто кляв тих вітальників і спересердя кидав слухавку. На сайті ж самого комітету спершу написали, що назвуть лауреатів після підпису указу Президентом, і лише через добу після появи тієї брехливої новини виправилися, назвавши-таки щойно проголошених лавреатів.

92-річний член комітету Олександр Сизоненко за станом здоров’я не зміг приїхати на таємне голосування і подав у комітет записку про врахування його голосу на користь пана Даниленка. Згодом з’ясувалося, що голова комітету навіть не зачитав його листа.

Перед остаточним голосуванням у колі вкраїнських піїтів, батьку Тарасе, усі були певні, що лауреатом премії стане Володимир Даниленко. За всіма рейтингами і з відривом він випереджав Юрія Щербака. А Юрій Буряк взагалі не вважався серйозним претендентом на твою, батьку, премію. Хоча пан Щербак насправді таки був поважним претендентом. Старався і його видавець. Перед таємним голосуванням пан Слабошпицький кинув у бій усю свою важку артилерію. Не повіриш, батьку, але цей добродій зробив у Будинку звукозапису такий помпезний вечір на підтримку колишнього дипломата Щербака, що всі вже аплодували йому як майбутньому лауреату твого імені.

Ох, брате Тарасе, не дожив ти до дев’яносто двох років, як згаданий мною  товариш Олександр Сизоненко, який щодо наведених вище подій висловився з обуренням: «Шкодую, що не зміг фізично бути присутнім на визначення засідання комітету. Вважаю результат голосування 2015 року ганебним. Це неприпустимі дії, які відбуваються за спиною Бориса Олійника, – якась жабодралівка! Свій голос я віддав за Володимира Даниленка, оскільки вважаю його найдостойнішим кандидатом на найвищу державну нагороду в галузі літератури. У цього письменника справжня сучасна проза: свіжа, юна, розкута. Порівнюю її з фугами Баха у музиці».

У літературному середовищі, любий батьку, люблять цитувати думку письменниці Галина Тарасюк: «Найбільш зіпсовані в морально-етичному плані – діти дисидентів і борців за незалежність України, оскільки їх найбільше обробляли радянські спецслужби». І те, батьку Тарасе, як поводяться сини репресованих батьків Дмитро Стус і Василь Герасим’юк, лише підтверджують цю думку. (Обох, і Дмитра, і Василя, знаю, як облуплених). Дмитро Стус навіть не приховує свої українофобські настрої та симпатії до Московщини. Тож дуже дивним залишається  те, що його як поставили директором твого музею за президента-шапкокрада, так він ним досі й керує. А Василь Герасим’юк, попри те, що був сином репресованих батьків, за совка обіймав відповідальні посади у видавництві ЦК ЛКСМУ «Молодь» і кадебістській газеті «Вісті з України». І це наштовхує на думку, що за так у ті роки посади дітям з політично неблагонадійних родин не роздавалися.

Що тут скажеш, батьку Тарасе! Передусім, видається мені, потрібно вигнати з того комітету всіх, що ганьблять і паплюжать роками, а мо‘ й віками, твоє ім’я. Хоча все, що робиться ниньки, ще раз даруй за заяложений канцеляризм, у гуманітарній сфері нашої неньки, нагадує божевільню, бо і щирий патріот Славик Криленко, і не менш щирі й поважні патріоти у високих кабінетах на Банковій вважають, що зміни в культурі повинні бути в пафосних заявках з високих трибун, а не в суспільстві.   

На сьому, здається, все. Бувай, батьку Тарасе, даруй, що потурбував тебе своїм, може, й набридливим листом напередодні твого перепоховання. Бо коли ж не згадати тебе, як не в ці дні?

Теги: премія Шевченка

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати