Кінець історії

Едуард Шуфрич

А тим часом піїт і про[заєк] відповідно Василь Густі й Дмитро Кешеля з благословення єпископа Феодора тиняються по монастирях Закарпаття зі своїми писульками, і в такий спосіб, читаючи там свої «нетлєнки»,  заробляють собі на прожиток. А кандидат філософських наук Іван Габор і професор-філолог  Павло Федака нарешті порозумілися межи собою й одягнули одну на двох гамівну сорочку-вишиванку й у приміщенні ужгородської «Просвіти» ведуть наполегливу працю для самоствердження нації. Трохи не забув й про невмирущого Володимира Піпаша з його безкінечними зверненнями (сього разу) від Народної Ради до Тимчасового уряду (здається, Керенського).

Безумовно, а чого вартий (десь там на свіжому хвото. Див. Закарпаття онлайн) мій односільчанин Петро Мідянка з бляшкою-цяцькою на грудях у стінах свого ж ріднесенького філфаку. «Красень-парень» (Безперечно, Людмила Семенівна і сього разу постаралася).

Потішив мене й виноградівський «бімба» Андрій Любка, який в одному з своїх недавніх дописів ("Контракты. UA") дописався на радощах до того, що, виявляється, в Україні немає правих сил. Звісно, сивлюський «бімба» в такий спосіб замилює очі своїм толерантним (е)вропейським утриманцям. Олександр Гаврош взагалі відірвався від сьогодення, та з благословення Мілана Шашіка мудрує над черговим своїм Алоїзом з ужгородських стлілих цвинтарів.

А таки, мені видається, скульптор Василь Роман, попри все, працює й завершує  роботи  з пам’ятником Андрію Бачинському. Творить чоловік, перекидає місточок з минувшини в майбутнє! Про нинішнє, дивно, чомусь мовчить професор-історик Сергій Федака. Мабуть, визначає кінець історії, що нарешті настала…

Та про неї вже писатимуть конкордисти! Принаймні, там ітиметься  й про Едуарда Шуфрича (Знаю ж його ще з дев’яностих). Ось ким перегодом пишатиметься Закарпаття.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати