Що поробиш, мушу погоджуватися з п. Олександром. Адже він – справжній український боєць. Хоч, щиро скажу, зневажає він нині всіх тих, за кого віддав життя і здоров‘я. Він же Орос. Олександр. Взагалі, Ороси, які себе присвячують українській Ідеї, – щиро пчихають на мирян із залупленими в начебто небо до Бога очима з височезної дзвіниці. Ороси – падлюки. Їх зневажає плебс. Я, до слова, переконався.
Ужгороде, отямся, і нарешті не бреши!
Нині, Олександр Орос потребує допомоги.
Олександр Орос днями мені зателефонував до Києва та й каже: «Ти – Орос, і я Орос, більше я нікого не визнаю». Тільки через те, що Його в Ужгороді в с і забули. (Пан Орос нині дуже хворий). Олександр Орос не терпить української щирої брехні!..
(Ужгордці, гадаю, слід вам розшукати у любому вам в а р о ш -с р а ц і немічного й одинокого УКРАЇНЦЯ та допомогти справжньому європейцю). Якраз ураз!
Адже він одиноко-самітньно доживає у вашому підєвропейському місті!
Розшукайте ж його.
У ж г о р о д ц і. (Не будьте падлюками). Він же мій корефан!
Щиро дякую.