Обережно. Віктор Медведчук

ДУТИХ ГЕРОЇВ ЗЛІПИЛИ У ЛЬВОВІ

Люблю я галичан (зрозуміло, не всіх) за їхній ура-патріотизм, галасливі мітинги та вміння подати себе за будь-якої влади. Така вже вдача у п'ємонтовців-українців. Я, безумовно, не галичанофоб і не ворог українського народу, який буцімто лишень і знає, що ганити будь-що національне, точніше вітчизняне, на догоду «клятим воріженькам». Я, радше, уважний спостережник і активний асенізатор чи то пак золотар, який у протигазі прибирає за тим упослідженим і хворобливим людом, що так і пнеться в поводирі мого народу. Нещодавно, до слова, виявилося, що мій народ без ідейних провідників і генеральної лінії (будь-якої) партії сам скинув осоружну йому владу і під пильним оком обрав іншу.

Нарешті прокинувся!..

Та є речі, що потребують не рік і не два детального вивчення, щоб укотре не звалилося лихо на нашу голову. Маю на оці — блюдолизтво та окозамилювання, що ще характерне в загалі й може призвести до чергового Переяслава. Нині, як на мене, така загроза причаїлася в українському П'ємонті, де найбільше лементують про любов до Батьківщини, а хабарі-то беруть іноземною валютою. Наразі підривають державний бюджет і спотворюють образ України в світі. Про це кілька років тому я закинув одному з львівських професорів, який сікнувся був прищеплювати мені любов до Батьківщини.

А ще мене тривожить таке. Нещодавно у Львові побачила світ «галицька біблія» з доволі промовистою назвою «Януси. Український палімпсест» Павло Романюк, Ярослав Лялька. Ліга-прес. 2004 р. 472 с. (Штрихи до політичних портретів Дмитра Чобота, Ярослава Кендзьора, Віктора Ющенка та інших «друзів народу» з розповіддю про те, як ганьблять українських патріотів та спотворюють істину). Наклад цього ошатного видання (12000 примірників) побачив світ під грифом Науково-дослідного центру історії національно-визвольних змагань.

Отож автори Павло Романюк і Ярослав Лялька, як подобає справжнім українським патріотам, «заїхали добряче в писок» переліченим на титулі книжки, бо, мовляв, ті паплюжать світлі імена синів учасника українського національно-визвольного підпілля Володимира Медведчука — Сергія і Віктора. Що тут скажеш... Ловіть янусів...

І прокволом (раджу і вам) я розгорнув «Янусів» і спершу звернув увагу на анотацію: «Як галичани, автори висувають особливий рахунок українському П'ємонтові і тим пройдисвітам, які, використовуючи славну історію та добре ім'я Галичини як політичний трамплін, свідомо свій край упосліджують і маргіналізують».

Чужинець, який не втаємничений в українські питання, й справді подумає, що Галичина — це земля заповітна на кресах України. Мовляв, саме тут, а не в Києві чи Донецьку вирішується доля держави по обидва боки Дніпра. Проте не вдаватимемося в уточнення, себто в словоблуддя. Чому, наприклад, як стверджують автори: «В Україні і для України Галичина все була на особливому рахунку, і в історичному аспекті той статус безумовний. З втратою Галицько-Волинського князівства занепала державність України-Руси». Наразі звернемося до авторів «Янусів», чим викликана їхня запопадливість до братів Медведчуків і люта ненависть до тих-таки Д. Чобота, Я. Кендзьора, В. Ющенка «та інших «друзів народу»? Я, звісно, не збираюся, на відміну від авторів «Янусів», які затято захищають братів Медведчуків, бути адвокатом перелічених осіб. Адже у мене немає доказів, аби викривати, скажімо, М. Косіва або Я. Кендзьора як «фігурантів і діючих агентів» КДБ. Про що відають і П. Романюк, і Я. Лялька. Хоча цілком поділяю їхню думку про перефарбованого Пегаса Дмитра Павличка.

Проте, даруйте, коли читаю я в авторів «Янусів», що «Медведчук веде відкриту гру і є цілком прозорий, зрозумілий, передбачуваний, що є по-своєму безцінним позитивом для політика, його пробою на істинність у країнах класичної демократії і знову-таки, в силу сумних реалій, вважається мало не вродженою вадою в кручено-химерному українському політикумі. Можливо, й справді, Медведчук надто прямий, надто рішучий, надто однозначний?» — то явно, що і Романюк, і Лялька повністю себе розкрили як запопадливі писарчуки братів Медведчуків. Адже чимраз стає зрозуміліше, що В. Медведчук, можна наводити безліч прикладів, є показовий лобіст іноземних інтересів в Україні.

Та в авторів «Янусів», читаю далі, на першому місці було поставлено інше завдання: «...Брутальні нападки на Віктора Медведчука б'ють рикошетом по його батькові, причому не так із подачі крайньо лівих, для них ненависне все українське, як таки правих, себто «патріотів», для яких і тема національно-визвольних змагань перетворилася в розмінну монету для ганебних особистих спекуляцій. Серед згаданих — відомий в минулому дисидент, один із «національних діячів», котрі з «повним знанням справи» і «відповідаючи за свої слова» поширюють плітки про те, буцімто Медведчук-батько (в одних випадках) служив у НКВД і нищив українських патріотів і він же (в інших випадках) служив у німецькій поліції і саме як поліцай був засуджений совєцьким судом».

У даному разі я не беруся ні шельмувати, ні вихваляти Медведчука-батька. Господь йому суддя! Гнітить мене інше. Якщо і був Володимир Медведчук, за твердженням Віктора Медведчука, «старшим трійки Організації українських націоналістів у Житомирській області», то невже зміг уселити таку нелюбов обом своїм синам до України. Сергія — сина його меншого — галичани ледве скинули з посади голови Львівської державної податкової держадміністрації, Віктора — майже весь народ український з посади глави адміністрації президента. Тоді — борони нас, Боже, від таких борців за волю України!..

Про Медведчука і його синів повідав у своїй книжці «Нарцис» Дмитро Чобіт. От за те й дісталося йому на горіхи від авторів «Янусів». Яких лишень ядучих слів не почув він на свою адресу. Романюк і Лялька добрих триста сторінок присвятили Чоботу як оббріхувачу родини Медведчуків. Не переказуватиму обидві книжки: «Януси» і «Нарцис», ліпше їх прочитати та зіставити подані там факти. Дісталося, звісна річ, і Володимирові Гулькові, зведеному братові Сергія і Віктора Медведчуків. Адже він повідав був пресі, що суперечить складеній легенді про Медведчука-батька та його синів. О, тут в авторів «Янусів» прохопилося стільки «любові і ненависті» до зведеного брата Медведчуків, ба навіть і Сергій, і Віктор такого від них не чекали... «Розмастили» чоловіка своїми скрипучими перами!

І ще передруки в низці інших найсіріших видань, які лише й існують тому, що підкидають обивателеві найсумнівнішу жуйку. Бажано скандальну, гостру, сенсаційну.

Перечулені галицькі братолюби ладні формуватися у похідні колони і йти... Властиво, куди? Одні на першопрестольний, головний стіл якого може дістатися Вікторові Медведчуку. Інші в Крим, у селище Шабо, що в Білгород-Дністровському районі на Одещині, де від 1987 року проживає сім'я Володимира Гулька. Останні навіть назвали себе Шаботаріанською гвардією, чи скорочено — шаботоріанцями. Програма їхньої діяльності фактично викладена в газетах, і залишається тільки в черговий раз залити очі ненавистю. Так бика задрочують червоною мулетою. Треті — на штурм податкової адміністрації Львівщини, де воссідає Сергій Медведчук». /.../

Тетяна Коробова майже рафінована інтелектуалка зі стандартами високого стилю порівняно з тим, що надибуємо в сумнозвісній «Українській газеті» /.../

«Кожного дня антимедведчуківська спіраль щораз більше розкручується, Наші всечесні видання б'ють то по старшому брату, Віктору Медведчуку, то по молодшому, то по обох. Якщо в столиці перед веде «Українська газета», то в Галицькому П'ємонті «Львівська газета».

Що тут додати... П. Романюк і Я. Лялька чесно відпрацювали замовлення та залишили по собі яскраве відзеркалення янусів. Шкода, що дутих героїв зліпили у Львові, себто в українському П'ємонті, про який, виявляється, стільки галасу — даремно...

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати