Рахмани. Великдень. 1939

Тінь на Красному Полі

Тоді, передаючи хронологію історичних подій, постало було в мене запитання: а на яку ж неділю того року видався Великдень. Адже, неодмінно, березневі події під Хустом і в самому місті відбувалися напередодні весняного рівнодення. Й пошуки привели мене до щоденника й творчості Василя Ґренджі-Донського, до одного з його віршів, що написаний 9 квітня 1939 року в тячівській тюрмі:

                                                               *          *          *
                                                       Вночі «Христос воскрес" співали,
                                                       велично дзвони загули,
                                                       а нас жандарми катували,
                                                       а нас на допити вели.

                                                       А зранку, як паски святили,
                                                       у весь у дообідній час
                                                       ще все сюди-туди водили
                                                       і насміхалися із нас.

                                                       Аж до обідньої години
                                                       людьми роївся коридор,
                                                       катюги наші всі «провини»
                                                       записували у протокол.

                                                       Із церкви в коридор все чути:
                                                       «Христос воскрес, Христос воскрес!»
                                                       Народе мій, у ланцí скутий,
                                                       Не клич ти бога із небес!

                                                       Тобі нічим він не поможе,
                                                       Бо він на руку йде панам.
                                                       Не вижене сміття вороже,
                                                       Як ти його не вигнав сам.

                                                       9.IV.1939

Отже, Великдень того року був ранній. І мій герой, учорашній гімназист, чотар Драґош також був ранній вояка. Та, попри все, він уцілів, залишився живий, не сконав під Хустом. А зазнав кілька перевтілень, аби осібно – від сущих – на ґруни, з відьмачкою (тою, що відає, знає) Калиною, продовжити свій рід і отримати від навів (душ померлих) посвячення в непрості (нетлінні, рахмани). Звичайно, той, хто сповідує християнство, сприйме мій витвір за маячню, нісенітницю, безглуздя...  Та я на те мало зважаю. Позаяк чотар Драґош  ж и в и й. А се – головне! (Хоч, довкруж гибіє підроблений люд).

Сього року Великдень видався пізній. Чотар Роман Драґош у чині непростого (рахмана, нетлінного) в повсякденних і нічних молитвах піклується про нас, нíколи Йому і вгору глянути. То й варто б, гадаю, 5 травня ц.р. шкарлупу від писанки зав’язати у вузлик і пустити по воді, нехай допливе до тих країв, де в мирі та спокою моляться рахмани, й одірвати їх хоч би на хвильку, тих нетлінних самітників, і нагадати, що: «Сонце в крузі!» Великдень настав... 

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати