Василь Маркусь – курінний Село-Пласту на Тячівщині (Закарпаття) у другій половині 1930-х років, лицар 20-го куреня УПС “Орден Хрестоносців” імені Митрополита Андрея Шептицького, автор статті «Село-Пласт на Закарпатті та журнал “Ватра” в с. Бедевля» у збірці «Пласт на Закарпатті в минулому і сьогодні» («Ґражда», 2012). Був активним у Патріярхальному русі Української Католицької Церкви і співробітником Патріарха Йосифа Сліпого, співредактором Енциклопедії Українознавства, професором політології Університету Лойли в Чикаго, головою Історично-Філософічної секції НТШ, редактором журналу «Українська діаспора» (Київ).
Учні 7-Б класу Хустської гімназії (1940-1941 н.р.). У першому ряду по центру - Василь Маркусь
Народився 27 грудня 1922 р. в с. Бедевля, що на Тячівщині. Закінчив Хустську гімназію. У травні 1942 року Василь Маркусь був заарештований і засуджений угорським військовим судом до п’яти років ув’язнення за участь у роботі молодіжного націоналістичного підпілля на Закарпатті. Це була так звана «ковнерська справа», по якій проходило понад 100 чоловік, переважно середньошкільної молоді, яка боролася з окупаційним режимом під проводом ОУН.
Як відмічалося у вироку військового трибуналу від 17 і 22 липня 1942 р., всі підсудні належали до однієї групи, яка поставила перед собою мету революційним шляхом визволити Закарпаття від Угорщини і створити самостійну Українську державу. У мотивах вироку дослівно записано: «Підсудні проголошували, що Закарпаття завжди було українською територією, такою і залишиться, у зв'язку з чим Закарпаття, якщо треба, то збройним повстанням і революційним шляхом необхідно відірвати від Угорщини і приєднати до України».
Колишні в'язні катівні Ковнера. Справа наліво: Маргарита Бабота-Шандор, Михайло Шваб, четвертий - Василь Худанич, шостий - Василь Маркусь. Мукачево, 4 липня 1992 року
Після звільнення з тюрми у 1943 році вчився на філологічному факультеті Будапештського університету, студіював славістику. Був делегатом Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України, який 26 листопада 1944 року прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Україною. У 1945 році Василь Маркусь змушений був залишити рідний край, рятуючись від переслідувань за свої українські державницькі переконання.
Здобувши вищу юридичну і політичну освіту в університетах Німеччини, Швейцарії, Бельгії і Франції, Василь Маркусь розпочав наукову роботу. Його докторська дисертація «Приєднання Закарпатської України до Радянської України, 1944-1945 рр.» вийшла окремою книжкою 1956 рік французькою мовою в бельгійському місті Лювен. Видана в Києві у перекладі на українську мову 1993 році.
У 1959 році в Парижі вийшла друга франкомовна монографія Василя Маркуся – «Міжнаціональні відносини на Радянській Україні, 1918-1923рр.». У співавторстві з Я. Пеленським в Америці випущено українською мовою книгу «Питання національної політики СРСР». В Ужгороді 1993році Василь Маркусь видав працю «Політична і державно-правова еволюція Українського Закарпаття», а в Києві 1995р. – «Берестецька унія із сучасної перспективи».
Перше видання у справі наукового дослідження судових процесів над українською молоддю Закарпаття у липні 1942 року: За українське Закарпаття / Упорядкування та передмова Василя Маркуся та Василя Худанича. - Ужгород: Ґражда, 1994. - 204 с.
Василь Маркусь у зарубіжній науковій пресі надрукував понад 300 оглядів, статей, матеріалів, рецензій. Був співредактором журналу «Український самостійник» (Мюнхен). В українську літературу він увійшов збіркою віршів і перекладів, яка вийшла в Ужгороді 1995 році у видавництві «Ґражда» під псевдонімом Василь Марко, а книга має назву «Спомини». Ця книга – літературний документ того часу, коли відбувалося зародження поета, якому потім не судилося розкрити свій талант. Автор розповів про духовний клімат на Закарпаття в роки іноземного панування.
istvami 2012-10-23 / 13:01:44
Вибачте, у нас не угорськомовний ресурс і немає перекладача з угорської. Коментар видалено. Адмін
pfr 2012-10-19 / 13:08:03
Вічна пам"ять ученому! Пам"ятаю його дискусійні статті ще у старій "Сучаності" із естебаком Магочийом...
Микола Б. 2012-10-18 / 23:40:25
Вічна Йому пам'ять! Василь Маркусь - Великий Закарпатець. Я особисто знав його, багато разів зустрічались з ним в Києві, де він мав квартиру. Пару раз були в нього дома, де його привітна дружина готувала нам "токан з бринзов". Василь дружив з Олексом Мішаничем, а він, Олкекса, був моїм заступником у "Товаристві "Закарпатці у м. Києві". Сумно. І В.Маркусь і О. Мішанич - Впликі Люди. Царство їм небесноє...
Кришеник 2012-10-18 / 20:21:06
Потужна була людина. Василь Маркусь (Маркуш) багато чого встиг зробити у своєму житті.
Сидів у тюрмі міста Вац у 1942р. разом з моїм батьком. Там спільно працювали у в’язничній друкарні. І навіть у таких обставинах не втрачав властивого йому доброго гумору.
Вперше я побачив Маркуся 24 серпня 1991 року. Пам’ятаю, не витримавши напруження очікування змін, що наче вже висіли в повітрі, вийшов прогулятися містом. Йшов набережною, побачив кучку людей перед нашим Білим домом. Поміж них – кілька знайомих облич. Підійшов поздороватися. У когось у руках портативний радіоприймач - слухають засідання ВР, що за якусь хвилину мало розродитися Актом Незалежності нової держави. Хтось заводить мову про можливу реакцію Росії. Я вставляю своє слово, кажу, що вона буде різкою і негативною. Старший чоловік заперечує: “Я мав можливість поговорити на різні теми з Борисом Єльциним і тому впевнений, що його реакція не може бути неприйнятною для нас, українців”. Далі я вже не втручався в ту розмову. Потім з’ясувалося, що то був Маркусь. Поруч нього стояла ще й Маргарита Бабота, що тільки слухала думки інших.
Ще одну історію знаю зі слів білецького вчителя Юрка Білинця. Він, до речі, сьомий справа на тій світлині з колишніми в’язнями Ковнера, стоїть поруч з Маркусем. Коли вдруге чи втретє Маркусь приїхав на свою батьківщину, і це вже було після проголошення незалежності держави, він із Білинцем вирішили завітати в гості до свого колишнього однокласника з хустської гімназії – єп. Івана Семедія. А той, як згадував Білинець, сховався в себе вдома, щоб не мати з ними зустрічі. І от двоє старших людей якийсь час вистоювали перед вікнами домівки Семедія, час від часу викрикуючи дуетом: “Виходь Іване, виходь зраднику! Поговоримо!” А поговорити хотіли про тодішнє загравання Семедія з політичним русинством.