"Круглий стіл" з питань доступності знеболення для паліативних хворих та розвитку паліативної допомоги в м. Ужгород та області

• 12:00, 25 травня

• Ужгород, прес-центр обласного Центру здоров'я (пл. Театральна,6)

Учасники «круглого столу»:

Скрип Василь – начальник управління охорони Закарпатської обласної державної адміністрації

Русин Андрій – головний лікар Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру, головний позаштатний онколог

о. Ярослав Русин – директор «Карітас»,  Ужгород

Владика Мілан Шашік – єпарх Мукачівської греко-католицької єпархії

О. Косьма Холлек – настоятель монастиря святого Антонія Падевського Чину Братів Менших Францисканців Мукачівської греко-католицької єпархії

Козак Тетяна – головний лікар Ужгородського міського центру первинної медико-санітарної допомоги

Решетар Василь – начальник міськздороввіділу Ужгородської міської ради

Кручаниця Василь – головний лікар Закарпатського обласного наркологічного диспансеру

Бесага Ольга, лікар-фармацевт, волонтер хоспісу «Cordis», в м. Катовіце, Польща

Запрошуються представників всіх ЗМІ. 

Довідка

Паліативна допомога – це комплексний підхід, мета якого – забезпечити максимальну якість життя пацієнта з невиліковним (смертельним) захворюванням і членів його родини, шляхом запобігання та полегшення страждань завдяки ранньому виявленню і точному діагностуванню (оцінці) проблем, що виникають, та проведення адекватних лікувальних заходів (при больовому синдромі та інших розладах життєдіяльності), а також надання психосоціальної та моральної підтримки.

Цей підхід включає забезпечення адекватного знеболення пацієнта. При цьому біль розглядається як комплексне фізичне, соціальне, психологічне, духовне страждання. Відповідно, паліативна допомога складається з медичної, соціальної, психологічної та духовної компоненти.

В Україні, як і в усьому світі, із збільшенням кількості людей літнього й старечого віку, зниженням смертності від інфекційних захворювань, неминуче зростає захворюваність на злоякісні новоутворення і смертність від них. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ), захворюваність і смертність від онкологічних захворювань в усьому світі впродовж 20 років (з 1999 року по 2020 рік) зросте у 2 рази – з 10 до 20 млн. нових випадків і з 6 до 12 млн. реєстрованих смертей. Сьогодні в Україні на обліку в онкологічних лікувально-профілактичних закладах перебуває понад 910 тисяч хворих на злоякісні новоутворення, щороку виявляється 160 тисяч нових випадків цього захворювання.  Ріст онкологічної захворюваності є одним з найвищих в Європі.

Питома вага хворих з ІІІ-ІV стадією хвороби становить близько 40%, що значно вище, ніж у країнах Європи та США. А відсоток виживання при визначенні діагнозу і лікуванні третій становить 42%, на четвертій –лише 13-14%, тоді як при ранній діагностиці і своєчасному лікуванні ці показники становлять, відповідно, на першій стадії захворювання –92%, на другій –88%.

Із близько 100 тисяч онкологічних хворих і більш ніж 5 тисяч хворих на СНІД, які щороку помирають в нашій країні, тільки 5% цих людей помирають в медичних закладах, де отримують необхідну спеціалізовану медичну допомогу і адекватне знеболення. Близько 85% пацієнтів помирають вдома, а решта 10% - в інших місцях.

За характеристикою медико-демографічної ситуації, Україна належить до демографічно старих країн світу.

Частка населення віком 60 років і старших становить понад 11 мільйонів осіб (або 23,9%), кількість людей, старших за 75 років, дорівнює близько 3,5 млн. осіб, і їх кількість буде невпинно зростати.

Постаріння населення в Україні, як і в інших країнах Європи, призводить до збільшення кількості людей, які помирають у старечому віці від хронічних соматичних хвороб, що супроводжуються важкими фізичними та психічними розладами, і потребують паліативної та хоспісної допомоги.

Літні люди в фінальному періоді життя часто мають декілька супутніх захворювань, психічно-емоційні розлади та соціальні проблеми, що вимагає кваліфікованої комплексної допомоги, за умови координованої та узгодженої роботи закладів, що належать різним міністерствам і відомствам. В Україні через відсутність системи паліативної допомоги досить часто такі люди залишаються сам на сам зі своїми проблемами: біль, страждання через розлади органів та систем життєдіяльності, відсутність необхідного догляду і психологічної підтримки, самотність та соціальна ізоляція. Соціальна незахищеність та порушення прав таких пацієнтів через недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази, а також через відсутність належної системи паліативної допомоги очевидна.

За даними національних та міжнародних експертів, в Україні щороку не  менше 500 тисяч осіб потребують паліативної допомоги, зокрема, це дорослі та діти в термінальних стадіях онкологічних і серцево-судинних захворювань, СНІДу і туберкульозу, хворих з важкими травматичними і дегенеративними ураженнями головного і спинного мозку, периферичної нервової системи і опорно-рухового апарату, інвалідів та людей старечого віку тощо.

Окрім того, члени сімей паліативних пацієнтів також потребують професійної допомоги. Коли в сім’ї з’являється невиліковно хвора людина, особливо впродовж останніх місяців та тижнів перед смертю, це спричиняє зниження якості життя усієї родини та стає причиною тяжких психоемоційних, соціальних та економічних розладів її ункціонування.

Під час економічної кризи очікується збільшення кількості сімей, які перейшли межу бідності у зв’язку з непосильними видатками на потреби тяжкохворого  члена родини. Тому, окрім спеціалізованої медичної допомоги, такі пацієнти та їхні близькі потребують також відповідної соціальної, психологічної і духовної підтримки. З урахуванням рідних та близьких тяжкохворих кількість потребуючих паліативної опіки щороку в Україні становить близько 1,5 мільйонів осіб, що робить цю проблему одним з найбільш важливих медико-соціальних завдань Уряду та суспільства. 

Події 25 травня