Новий Генконсул Словаччини в Ужгороді: від учителя до дипломата

Нещодавно на українсько-словацькому кордоні традиційно відсвяткували щорічний День добросусідства. Під час офіційних виступів звучало багато гарних слів про партнерство і спільні напрацювання, але чимало гостей цього дня говорили і про складнощі, з якими стикаються люди при перетині кордону, і про не дуже розвинені економічні зв’язки, і про конфлікти, розбурхані словацькою нацменшиною краю. Про все це «Замок» розпитував новопризначеного Генерального консула Словацької Республіки в Ужгороді Маріана Муліка.

«На Закарпатті я не відчуваю дискомфорту»

– Пане консуле, вітаємо вас із призначенням. Чи можете для початку розказати трохи про себе?

– Я народився у Східній Словаччині, у місті Вранов над Топльоу. Тут жив до 15 років, поки не поїхав на навчання спочатку в Требішов, а потім у Пряшів. За освітою я вчитель молодших класів, але сталося так, що з 1998 року працюю в Міністерстві іноземних справ Словацької Республіки. Перше місце моєї дипломатичної служби – Нью-Делі в Індії. Це був дуже хороший досвід, бо потрібно було швидко зануритися в зовсім іншу культуру, навчитися працювати в тій системі. Після 3,5 років роботи у цій країні мене направили у Прибалтику, де 4,5 роки я працював у посольстві Словацької Республіки в Латвії (власне, робота консульства розповсюджувалася і на Литву з Естонією). Своє призначення до Ужгорода сприйняв дуже добре, адже це надзвичайно близько до мого рідного міста, та й тут я не відчуваю ментального дискомфорту. Хоча з погляду роботи в цьому дипломатичному представництві важче, адже моїх співвітчизників, котрим може знадобитися допомога, в Україні набагато більше.

– З яким настроєм взялися до роботи?

– Ваша країна мене приємно здивувала. До призначення я був на Закарпатті лише раз, у 80-их роках, тому й не знав, на що мені розраховувати. А виявилося, що тут чудові люди, з якими легко працювати. Я був здивований, коли на перших зустрічах українці казали, що не мушу говорити російською чи українською, бо вони цілком можуть спілкуватися словацькою. У цьому плані для мене надзвичайно приємною несподіванкою стали й ужгородські дітки з «українсько-словацької» 4-ої школи. Коли я вперше прийшов і почув, як гарно і вільно вони розмовляють словацькою, як декламують вірші – був вражений. Це дуже приємно. Тому беруся до роботи з великими сподіваннями примножувати всі спільні здобутки Словаччини і України, зокрема й словацької громади Закарпаття.

– Яка співпраця нині між Україною і Словаччиною? Чи достатні ці зв’язки, чи, може, їх потрібно покращувати?

– Я бачу, що зв’язки між Україною і Словаччиною напрацьовані, але ще більшим є їхній потенціал. Приємно, що люди хочуть зустрічатися, працювати. Багато словацьких підприємців зацікавлені в роботі на території України, а українські бізнесмени цікавляться Словаччиною. Тому зроблю все від мене залежне, аби лише зміцнити ці зв’язки. Я вже зустрічався з губернатором краю і мером Ужгорода, ми багато говорили про те, що потрібно далі розвивати взаємини між Закарпаттям та Кошицьким і Пряшівським самоврядними краями. Порушували і тему кордону, адже там є певні проблеми, зокрема черги, які можна і потрібно мінімізувати. Та оскільки це питання у не зовсім моїй компетенції, я не можу на це впливати безпосередньо.

«Хочу бути ближчим до словацької громади Закарпаття»

– Чи плануєте щось змінювати в роботі консульства, брати активнішу участь у житті словацької громади краю?

– Звісно, дуже хочу бути до словацької громади ближчим, знати їхні проблеми, допомагати, чим зможу. А от у роботі консульства нічого з моїм приходом не зміниться, адже всі консули працюють злагоджено, згідно з правилами і вимогами Європейського Союзу і Шенгенського договору. Єдине, що я хотів би зробити додатково, – це збільшити увагу до економічної складової українсько-словацьких відносин. З минулого року в нас працює дипломат з економічних питань – Александер Шкурла, котрий відповідає за підприємницькі зв’язки між Україною і Словаччиною. Тож будемо більше уваги приділяти розвитку економічних взаємин між країнами. Ми вже брали участь у семінарі, де розповіли про можливості інвестування в економіку Словаччини, а незабаром хочемо організувати зустріч словацьких і українських підприємців в Івано-Франківську.

– Чи відомо вам про конфлікт між словацькими культурними товариствами Закарпаття та чи плануєте брати участь у його вирішенні?

– Знаю, що словацькі товариства не можуть дійти між собою згоди, але коментувати, хто з них правий, не можу, оскільки ще не мав часу розібратися у суті проблеми. Скажімо так: маю велике бажання допомагати і підтримувати всі словацькі товариства України.

– Із чим пов’язано те, що консульство наразі не видає дозволи на місцевий прикордонний рух?

– Наше представництво, справді, ще з 19 вересня 2011 року припинило прийом заяв для оформлення дозволу на місцевий прикордонний рух. Це пов’язано з певними технічними труднощами, які виникли в Міністерстві внутрішніх справ Словацької Республіки з монтажем технічного обладнання, потрібного для відбору відбитків пальців. Одночасно виникла необхідність відрегулювати законодавство щодо відомчої угоди між МВС та МЗС Словацької Республіки.

Якщо ж говорити про цифри, то минулого року (до вересня) нами було прийнято 541 заяву для отримання дозволу на місцевий прикордонний рух. Найбільша кількість документів надійшла від громадян з Ужгородського та Великоберезнянського районів з українського боку, а зі словацького – з міст Міхаловце та Гуменне. Щодо категорій, відповідно до яких приймаються заяви, переважна більшість, як і раніше, стосувалася культурних причин (185 заяв).

– Час від часу на словацько-українському кордоні виникають непорозуміння через те, що словацькі прикордонники і митники відмовляються пропускати українців, якщо їхня шенгенська віза була відкрита, скажімо, угорським консульством. Яка ситуація із цим нині?

– Однією з основних умов отримання шенгенської візи є обов’язковий перший в’їзд іноземця на територію тієї країни шенгенського простору, дипломатична установа якої видала йому візу. Використання інших пунктів пропуску на кордоні може викликати підозру у зловживанні виданих нами віз, тому така практика дійсно діє і, згідно з доступною нам інформацією, так само реагують прикордонники та митники на кордоні України з іншими сусідніми країнами-членами шенгенської зони. 

«Обмеження на ввіз пального планує ввести і Словаччина»

– Нещодавно Угорщина ввела на кордоні обмеження зі ввезення пального. Чи планує вдатися до таких дій і Словаччина?

– Це питання в компетенції Митної служби Словацької Республіки, але нам відомо, що навантаження на пункті пропуску «Ужгород – Вішне Нємецке» останнім часом значно збільшилося, в тому числі й за рахунок українських легкових автомобілів, внесених у систему моніторингу митних та прикордонних служб Угорської Республіки. Відповідно, митний уряд Міхаловце теж планує ввести подіб­ні обмеження, направлені на охорону внутрішнього ринку та обмеження порушень, пов’язаних з нелегальним ввозом пального.

– Наступне питання, мабуть, також не зовсім у вашій компетенції, і все ж: який нині стан справ із пунктами пропуску на українсько-словацькому кордоні? Чи буде цьогоріч вирішено питання розбудови пункту «Уліч – Забродь» та якими є перспективи заснування переходу «Соломоново – Ч’єрна-над-Тісоу»?

– На останній зустрічі з представниками словацької прикордонної поліції та митної служби, яка відбулася в березні цього року, була озвучена інформація, що відповідно до результатів міжнародних робочих переговорів щодо підготовки державних кордонів для відкриття нових пунктів пропуску, було визначено необхідність використання, передусім, уже діючих пунктів пропуску. У зв’язку з недостатнім фінансуванням тимчасово призупинено будівництво пункту пропуску «Уліч – Забродь». Більш пріоритетним є відкриття нового пропуску «Ч’єрна – Соломоново», який мав би розвантажити пункт пропуску «Вішне Нємецке – Ужгород», передусім вантажні перевезення. Щодо останнього, то на основі повідомлення митного уряду м. Міхаловце було ухвалено Грантовий договір проекту «ENPI» на реконструкцію смуг руху в пункті пропуску «Вішне Нємецке – Ужгород», яка розпочнеться одразу після закінчення в Україні чемпіонату Європи з футболу.

«Нове Почесне консульство буде у Великому Березному»

– Розкажіть про роботу Словацького культурного центру в Ужгороді. Чим він займається та якими є подальші плани стосовно його діяльності?

– Пріоритетною місією Сло­вацького культурного центру в Ужгороді є представлення інтере­сів та цілей словацької нац­меншини в Україні в галузі мистецтва, культури, науки та освіти, а також висвітлення сучасного політичного та суспільного життя Словаччини. Рушійною програмою поглиблення дружніх словацько-українських взаємин стануть постійні експозиції культурно-історичного напрямку і тимчасові виставки, приурочені до певних подій.

Іншим видом презентації словацької культури стануть відеопокази словацьких документальних та популярних фільмів. Крім того, Культурний центр надає можливість організовувати та проводити в своїх приміщеннях різноманітні заходи: концерти, лекції, авторські зустрічі, поетичні вечори, презентації книг, наукові семінари, зустрічі літераторів, мовознавців та перекладачів словацької прози і поезії тощо.

– В Ужгороді вже багато років поруч зі штатним діє Почесне консульство Словацької Республіки. Чи не краще би відкрити його в іншому населеному пункті Закарпаття, де також широко представлена словацька громада?

– Наразі Почесне консульство Словаччини в Ужгороді вже припинило свою роботу. Його справді незабаром перенесуть, а саме у Великий Березний, який є регіоном компактного проживання словацької нацменшини, що підтверджується й великою кількістю заявників на місцевий прикордонний рух та посвідчень закордонного словака.

Завданням нового Почесного консульства, насамперед, буде становлення та розширення економічних і культурних зв’язків. Зараз триває підготовка до відкриття консульства на офіційному рівні, тож скоро про це стане відомо більше.

Теги: Мулік, генконсул, консульство, Словаччина

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати