Цього тижня ми займалися кількома справами, а гальмівний путь від Виноградова до Підвиноградова. Взяли інтерв'ю від Василя Беленя, – начальника відділу освіти при райдержадміністрації, інспектора по кадрах райво Грабович, готували для вас результати тестування, середній бал успішності по школах за минулий рік... А наступного дня - грім серед ясного неба – схвильований голос Василя Івановича в трубці: Володимире Івановичу, мені не зручно вам це казати, але прошу вас не давайте в газету нашу розмову та і Людмили Романівни теж.
– А що сталося?
– Голова райдержадміністрації такий рознос влаштувала. Суворо заборонила спілкуватися всім працівникам райдержадміністрації, держслужбовцям з пресою. Тільки з її особистого дозволу. Підготовлений навіть спеціальний наказ.
Ось тобі і Єгипет. Невже Тетяну Дмитрівну там дикий верблюд покусав? Нам розповіли, що в понеділок зранку всі працівники райдержадміністрації з блідими обличчями вистроїлися перед кабінетом, бо ВОНА прийшла. А після, цілий день нікого на коридорі, тільки шурхіт клавіатур і поперемінний скрегіт старовинних принтерів за щільно закритими дверима кабінетів. Всього тиждень розслабухи і знову на галери.
Маленький Чаушеску виноградівського розливу? Ну, це несерйозно. Тетяно Дмитрівно, ви схибили із стилістикою. Відчуття міри явно зрадило. Ви ж не з Донецька і не в Донецьку. У нас люблять суворих начальників, але до певної міри. Та й райдержадміністрація, це не напіввійськове формування по типу податкової. І зарплати не ті, і можливості. "Чорна Гора" то витримає, їй не звикати. У нас тільки натхнення від таких дій прибуває. Та ми й ніколи особливо з держслужбовцями не спілкувалися. Тим більше, офіційно. Це нудно і контрпродуктивно. А неофіційно, за кавою (про що, надіємося, в циркулярі не йдеться), воно і цікавіше, і розкутіше виходить. А от що Закон про пресу порушуєте, доведеться відповідати. Перед диктатурою совісті. Так будуть називатися комітети по люстрації в порежимній Україні.
Друга справа, якою займалася газета – дитбудинок "Берізка".
Нагадаємо, що існує рішення, яке два тижні тому народилося в обласних владних кабінетах і навіть "вже затверджено в київських". З "Берізки" хочуть зробити дитсадок, а дітей-сиріт перевести в дитбудинок у Чинадієво (Мукачівського району). "Чорна Гора" про це писала в ЧГ № 40, а у вівторок інформацію підтвердив начальник відділу освіти Василь Белень, який повідомив, що питання вже практично вирішено, і чекає тільки затвердження на обласній сесії. В порядку денному обласної сесії, яка анонсована на 4 листопада, є питання про дитбудинок санаторного типу "Берізка".
Минулої п'ятниці з колективом "Берізки" зустрівся начальник обласного управління освіти п. Мотильчак, а в суботу приїжджав заступник голови облдержадміністрації Іван Бушко. Обидва переконують в економічній доцільності такого кроку, переконують, що колектив, який налічує 108 працівників (дітей 45), працевлаштують. Частину в новому дитсадку, частину – в інших подібних закладах. При цьому, "Берізка", яка зараз знаходиться на обласному фінансуванні, буде передана на баланс району або міста (в тому разі, якщо переможе позиція Бушка). Міська рада, як нам стало відомо, вже написала відповідне звернення до обласної влади.
А цей лист надійшов на сайт chorna-gora.at.ua. Передаємо без змін з повним збереженням форми і змісту
Шановна редакція "Чорна Гора"!!!!
Пише Вам листа нянечка із берізки. Хотіла Вас просити привернути більше уваги нашому дитячому будинку і не дозволити токачові та бушкові зруйнувати наш заклад. Тепер вони роблять вигляд, що хочуть го зберегти але то все брехня. Токач вже ходить по садику як директор. Звільнили дуже порядну людину – нашого юриста Мокіна Олега який відстоював інтереси дитбудинку та дітей але такі як він токачу не наруку. Поки у нас у районі будуть командувати такі як токач тай бушко та в нас ніколи порядку не буде. Це люди які хочуть зняти Анну Іванівну яка присвятила все своє життя берізці і цим дітям. Люди які крім корупції більше нічого не знають вважають що саме вони гідні на місце Анни Іванівни і вправі вирішувати долю сиріт та працівників. Вліті доки ще Анна Іванівна не була на лікарняному приїздили з Ужгорода і казали що питання про зміну або закриття дитбудинку не стоїть. А як тільки почали командувати нові директори зразу почалися проблеми.
Просимо Вас не вказувати адресу, бо змінять усіх нянечок.
Почали з того, що у вівторок відвідали Анну Іванівну в лікарні. Так, Анна Іванівна Велеган, колишній директор "Берізки", лежить на неврології, хребет не витримав. Та й не дивно, вони ж то по хребтах і луплять... В кого вони є. Розповіла нам, що колись подібні проблеми вже стояли перед "Берізкою" (це до того, яким гуманним був соціалізм). І тубдиспансер хотіли відкривати, і щось інше. Тоді вона відстояла. А зараз?
Згодом ми зустрілися з представниками "Берізки" на умовах глибокої анонімності. З їх слів ми зрозуміли, що дитбудинок зруйнували два фактори: закон Ющенка і Токач. Закон змінив статус і вчинив перешкоди для поступлення дітей, а Токач... А Токач просто не міг зупинитися. Після того, як Юлію Володимирівну гірка доля звела з олімпу і завела в тюремну камеру, Еміл Емілович, колишній бютівець № 1 в районі (попередньо зрадивши Юлі з Регіонами), переключився на іншу прекрасну даму – свою дружину. Такий собі рецидив рицарської вдачі. Ну, нікого, окрім милої, Еміл Емілович не хоче бачити директором цього закладу. І став діяти наш рицар в цьому напрямку енергійно, настирливо, з притаманним йому цинізмом. А цьому колишнього міліціонера вчити, повірте, не потрібно. Досить згадати черги дітей війни перед виборами 2006 року, яким Еміл Емілович всім обіцяв допомогти аж до усиновлення, а потім... Ну, а потім вибори закінчилися. Не станемо детально розписувати всю кухню – гидко і нецікаво.
Скажемо тільки, що в хід були пущені і доноси, і залякування, і кумівство, і пошук спільників та інформаторів у самому середовищі "Берізки" (заступник директора Елла Михайлівна Келемен успішно виконувала цю місію). Не без успіху проведена операція дала свої гіркі плоди: працівники деморалізовані і зневірені, старий директор під тиском змушена була написати заяву, призначено перехідного директора п. Марушку (землячку і велику подругу Тетяни Дмитрівни Граб) з тим, щоб надалі, після набуття необхідної освіти (саме це формально зашкодило дружині Єміла Еміловича з наскоку оволодіти посадою), задиректорувала пані Токач. У всякому разі, саме така версія подій від наших глибоко законспірованих представників колективу.
Що ще? А ще було ходіння по високих кабінетах з чолобитними. Чого від наших людей не відняти, так це вміння і бажання трошки повалятися на колінах перед панами... Та ні, не для себе, звичайно, йдеться ж про сиріт. І якщо в часи Анни Іванівни така тактика себе виправдовувала, бо практично іншої собі уявити тоді було і не можливо, то зараз це виглядає таким собі атавізмом надійно вкоріненого холопства. І перед ким тепер плазуєте, шановні? Перед україножерами і людожерами? Бажати їм смачного апетиту, "але нас лиш не їште, бо ми так хочемо ще там поробити, дітям серця повіддавати".
А що ж наші партії і наші власті. Сумна історія. Володимир Іванович Любка, начальник партії "Фронт змін" вже просто в істериці.
– Розумієте, Володимире Івановичу, став нам в трубку розповідати шановний Володимир Іванович (напевно, безпосередньо з театру воєнних дій, бо чулися вигуки і зойки поранених), ми вже все пробували: підписи збирали, листи всюди надсилали, телебачення "Інтер" на днях було, я в "Новини Виноградівщини" інтерв'ю дав, казали, що вийде стаття, вже й назву дуже файну придумали – "Домоклів меч над "Берізкою", а вона в суботню газету не попала. Дзвоню Кішу, а він: місця не було на шпальтах. Кажу: Василю Васильовичу, а для шаманки Надії місце знайшлося? Ось такий у вас колега.
– Пробачте йому, Володимире Івановичу, він не винен, він просто не годен. А шаманку мусить давати, бо вона ж людям помагає. Для Василя Васильовича люди головна цінність.
– Я сім чоловік возив в Ужгород, зустрічалися з усім найвищим начальством, все вони знають, все чули... А результату – 0. Просто не знаю, що далі робити, розумієте?
– Але ви ж хотіли ініціювати позачергову сесію райради?
– Не можу, бо мені кажуть, що я особа зацікавлена. Моя ж дружина там працює. А я їм кажу: та я тільки через тих сиріт, хто про них в цьому світі подбає, у інших дітей батьки є. Кажуть, що на "Берізку" нема коштів. А що, на садок є? Батьківська плата, то від сили 12-15 тис. на місяць. А інші кошти? Як мінімум потрібно 300-400 тис. кожного місяця. Я вранці планую зустрітися з Любімовим, послухаю, що він скаже.
А що, дійсно, наша демократична зірка Олег Вікторович? Зайнятий Королівським Євангелієм. Готує вікопомні заходи із задіянням науковців від Ужгорода до Львова для наукової конференції, що відбудеться в кінці листопада, встановлення пам'ятного знаку, роздачі буклетів. Спектр впливу події величезний: від беззаперечної наукової цінності до туристичної інтервенції. Тому Олег Вікторович зараз як на виборах: активний, креативний, продуктивний. Правда, дольку свого часу виділяє і "Берізці". Напевно, ще й тому, що місце зустрічі з сердечним другом Емілом Еміловичем змінити неможливо. У вівторок Олег Вікторович таємно зустрічався з колективом дитбудинку, надихав на боротьбу, радив писати звернення в обласну раду. Нас Олег Вікторович запевнив, що він за то, щоб сиріт залишили в спокої і не руйнували "найкращий в Україні заклад подібного типу".
– А чому ж ви, Олеже Вікторовичу, не ініціюєте позачергову сесію, у вас же найбільша фракція в райраді? Невже ЄЦу дали відмашку не втручатися?
– Ні. Ми радилися з однопартійцями і вирішили, що це з нашого боку буде політичний програш, тому ми не будемо ініціаторами скликання позачергової сесії. Нехай інші депутати проявлять ініціативу. Чому той же Любка не може ініціювати таке скликання, адже він вже тиждень грозиться це зробити.
– Любка каже, що не може, бо зацікавлений. А ви чим "зацікавлені"?
– Нічим я не зацікавлений. Вийде знову, як з сьомою школою. Регіонали провалять сесію тільки тому, що ми підняли це питання. В мене є інформація з їхнього ж табору, що їм наказано блокувати всякі дії по збереженню "Берізки".
– Ну і нехай. Зате люди знатимуть, хто як відноситься до цієї теми. А на виборах дадуть оцінку.
– Повірте, ми не сидітимемо склавши руки. Спитайте Борто (колишній заступник), як ми вже два роки воюємо за "Берізку", скільки листів та звернень написали. Я особисто неодноразово говорив з Іваном Івановичем Балогою (головою облради), а він мені один аргумент: скажи, з чого я маю "Берізку" фінансувати? Якщо передамо на баланс району, потягне районний бюджет? І що мені на це казати?
"Cаморозпуститися", бо якщо сироти економічно не вигідні, то така влада просто життєвонебезпечна. Але це наша думка. Ми не стали її нав'язувати Олегу Вікторовичу, тим більше, що підозрюємо, що дві політичні сили Закарпаття це питання між собою узгодили в кращих європейських традиціях, і справа за малим – формалізація згідно чинного законодавства.
І яким же прекрасним лакмусом стала ця тема для нашої дійсності. Все вийшло назовні. Наляканий і втомлений від боротьби і взаємних сварок колектив. Безсилі партії і зацікавлена влада. Громада, яку вистачає поки що тільки на чутки і шепіт...
Хочеться крикнути: Агов, люди! Вставайте! Коні запрягайте, шаблі діставайте! Пошта пішла, військкомат пішов, центральна аптека міста під чуйним керівництвом Беспалова здулася. Тепер над "Берізкою" працюють. Далі підуть школи, лікарня... Оптимізація тільки супермаркетів з перебитими термінами придатності продуктів не торкнеться, а все інше – під загрозою. Ви думаєте, що це тільки діти – сироти? Невже ще не зрозуміло, що то ми всі зараз сироти і наше існування в цій державі абсолютно економічно необґрунтоване.
Кілька слів на закінчення у вигляді коротких месиджів.
При потребі можна буде під час виборів розміщати на білл-бордах, відразу під багатообіцяючою усмішкою кандидата.
Сироти для Виноградова важливіше, ніж контрабанда.
Сироти для Виноградова важливіші, ніж теперішні міліція, прокуратура, СБУ, податкова, митниця...
Сироти для Виноградова важливіше, ніж теперішня місцева Ужгородська, Київська влада з усіма баточисельними кабінетами і їх мешканцями.
Бо це наша ганьба...
А сироти, які живуть (чи жили) в "Берізці", в тих умовах, які їм там були створені, це контраст всьому тому, що ми назвали. Це неможливе явище для сьогодення. Це квітка серед снігів, виноградівський флеш-моб серед знавіснілого світу. І саме ця квітка, до якої ми, сьогоднішні, маємо дуже віддалене відношення, могла стати точкою відліку для нашого повернення. Там, в тайні від нас самих, зберігалася наша душа – жива і не спаскуджена її частина.
Чому сідає сонце? Бо ми не витримуємо його світла. І замість сонця хочемо сон. Один для всіх і з однаковим кінцем.
Володимир Мочарник