Закарпатський менеджер із дружиною підкорили Європу на мотоциклі

32-річний Костянтин Андреєв працює на мультинаціональному підприємстві "W.E.T. Automotive", філія якого розташована у Виноградові. Фірма займається виробництвом комплектуючих для імпортних автомобілів. А Костя є менеджером, керівником проекту – займається запуском нових продуктів компанії.

 

Закінчив економічний факультет. "Ще в університеті нам, студентам, вперто пояснювали, що майбутнє – за виробництвом, хоча в ті часи майже нічого не працювало – всі займалися лише перепродажем товарів на базарі", – розповідає Костянтин. Свою кар'єру починав зі звичайного робітника на Перечинському хімкомбінаті. Згодом працював уже на найбільших підприємствах області – таких як "Джейбіл". А на "Ядзакі" за успішний запуск проекту отримав відзнаку світового рівня – від дирекції "Дженерал Моторс".

 

А ще має досить екстремальне хобі як для "білого комірця" – подорожувати на мотоциклі. Його сталевий "кінь" – туристичний Suzuki XF650 Freewind. Саме на ньому Костя нещодавно здійснив подорож, про яку давно мріяв – із Закарпаття до іспанської Барселони. Разом із дружиною-інженером Жоржетою, яка теж працює у Виноградові.

 

 

– Ідея виникла ще 4 роки тому. Тоді, перебуваючи у відрядженні, я мав можливість проїхатися узбережжям Португалії на автомобілі. А це були переважно маленькі міста та села, тож я побачив те, що зазвичай туристи не бачать – чим зсередини дихає, живе країна. Саме тоді й загорівся ідеєю – проїхати всю Європу аж до Атлантичного океану. Але вже на мотоциклі. Однак потрібно було вкластися у певні часові межі, тому кінцевою точкою маршруту обрали все ж Барселону. Вирішив, що це теж досить романтично – тим паче, мені подобається Фреді Меркурі, а його пісню "Барселона", яку він виконав разом із Монсеррат Кабальє, мабуть, чули всі.

 

 

– Вивчати карту Європи і планувати – це вже дуже захоплюючий момент. Спершу мали намір охопити все узбережжя Середземномор'я – але, врешті-решт, вирішили проїхатися Альпами, місцями, де знімали фільми про Джеймса Бонда. Гори – це ще одна моя пристрасть. Однак щороку подорож відкладали – весь час щось заважало. А ще за два тижні до поїздки у мене "згорів" комп'ютер, а з ним і весь попередньо складений план, розписаний по днях – що подивитися, де зупинитися. Довелося імпровізувати.

 

 

– Навіть не рахували. Бо у Європі відчуття кордонів відсутнє взагалі. Бувало, що "проскочили" якусь країну і не помітили. Отже, Угорщина, далі була Австрія, Італія, Швейцарія, Франція. На зворотному шляху заїхали ще у Словенію і Монако. Загалом у дорозі провели 18 днів. І лише три з них відпочивали "без коліс". 

 

А першу "есемеску" друзям та батькам ми відправили з австрійського Інсбруку, де у 2012 році відбудуться перші зимові молодіжні Олімпійські ігри. Там ми поснідали, опівдні з'їли гарячий штрудель на перевалі, на обід скуштували справжню італійську піцу, а вечеряли вже у Швейцарії із чудовим видом на Альпи, споглядаючи вечірнє місто. Тут із гір тече чиста вода, яку можна пити, а у фонтанах – питна мінералка. 

 

 

– Зазвичай у невеличких містечках, оскільки нас вони приваблювали більше, ніж "розкручені" туристичні центри. Шукали хостели, дешеві мотелі. Знайти їх досить легко – підказують місцеві мешканці або у турцентрах. Але про всяк випадок мали з собою намети, спальники. У європейських кемпінгах зазвичай сплачуєш за намет 15 євро, ще 5 – за людину. У хостелі ціна коливається від 12 до 30 євро за особу, залежно від країни та місцевості. Найдорожчі – у Швейцарії.

 

Серед обраних нами пунктів були Ніцца, Канни та Венеція. Спочатку будь-яке незнайоме місто виглядає майже ворожо. Але коли знайдеш місце для ночівлі, спробуєш якусь національну страву (а це у нашій подорожі було обов'язковою умовою) – і вже через якусь годину відчуваєш, як усе навколо стає майже рідним.

 

 

– Звісно, хвилювалися. Однак мрія є мрія, мусили змиритися. І хоча ризик та екстрим присутні, однак у цього виду транспорту є свої великі плюси, бо відчуття набагато яскравіші – чуєш, як тече потічок, можна доторкнутися рукою до трави. До речі, помітили, що кожна країна має свій неповторний запах. У горах – це дихання льодовика, аромат альпійських трав, у Франції – лаванди, в Іспанії – морського солоного повітря і сосни. Потім відчуваєш на собі різкі перепади температур. Уранці на вершині Альп пили гарячу каву, аби зігрітися, а через півгодини вже в низинній Італії потрапляєш буквально у субтропіки, де ростуть пальми. Перевага ще в тому, що де завгодно можна зупинитися, і навіть платні автопарковки для мотоциклів – безкоштовні. Однак і ми на бензин витратили досить багато грошей (майже 700-800 євро) – він коштує у Європі близько 17 гривень за літр.

 

 

– Бажано мати при собі трохи грошей, не покладатися на картку. Бо одного разу перед платним автобаном виявили, що у нас майже немає з собою фінансів, а банкомату поруч не було. Автобани у Європі всі платні, а найдорожчі у Франції – там відрахували близько 30 євро. Хоча, звісно, можна їх об'їхати іншими трасами, однак ми поспішали. Ще у Франції довго не могли зняти кімнату, оскільки люди там чомусь не сприймають англійської мови. Було у нас три спроби, у різних мотелях. І лишень коли спитали французькою, номер таки знайшовся. Для нас це було досить дивно...

 

– Для мене все відбувалося як у пригодницькому фільмі: ввечері потрапили у якийсь квартал, де побачили і проституток, і бандитів, і торговців наркотиками (нам не раз щось пропонували). Також зустріли просто на вулиці кандидата технічних наук із термодинаміки, родом із Молдови, який володіє п'ятьма мовами. Ніде не працює, ночує де доведеться, але не вважає себе безпритульним, каже, що він "вільний житель" Європи, а не бомж. Його філософія цікава – можна існувати завдяки лише тому, що дає життя. Носить із собою все у наплічнику – чистий одяг, документи, контракти. Цілий вечір розповідав нам про місто, розштовхуючи туристів своїм матрацом...

 

До речі, часто зустрічали людей, які потрапили у Європу з колишнього Союзу. Наприклад, в Інсбруці не могли знайти дороги до центру. Почувши розмову, до нас підійшла на вулиці дівчина і показала нам усе місто. Виявилося, що сама вона з Грузії.

 

А ще була смішна ситуація, коли мотоцикл оточила ціла компанія, яка почала уважно вивчати наші номерні знаки. Не могли второпати, з якої країни ми приїхали. І, врешті-решт, побачивши букви UA, визначилися – "американо"! Також вразило, що майже вся Європа активно відпочиває – хто пішки, інші на велосипедах та мотоциклах. У тому числі люди пенсійного віку. У нас ще такого, на жаль, немає.

 

 

– Взимку хотілося б поїхати на Балі – на хвилях Індійського океану повчитися мистецтву віндсерфінгу, а десь у майбутньому побачити Перу. Звісно, не на мотоциклі. А ось на колесах мріємо разом із дружиною підкорити Прибалтику. Ми не можемо навіть у звичайні вихідні просто сидіти вдома – тягне у дорогу.