― Пані Валентино, як давно Ви розпочали свою діяльність у сфері дизайну?
― Любов до цього мистецтва розвинули в мені батьки — обоє працювали у трикотажному цеху на швейній фабриці. Тому з дитинства серед моїх іграшок була й швейна фурнітура. Після закінчення школи вступила на економічний факультет. Однак, провчившись рік, покинула його, з метою навчатись у художньому училищі ім. А. Ерделі. Проте і там я зазнала фіаско. Не знаю, як так сталося, та одного разу подружка буквально потягнула мене за руку до Ужгородського ПТУ № 6, сказавши: "Не сподобається ― не будеш вчитися". Закінчивши училище, я вступила до Мукачівського технологічного університету, пройшла два роки навчання у школі дизайну.
― Чи працюєте Ви тепер за професією?
― Тепер ні, оскільки ми з чоловіком чекаємо дитину. Однак, звичайно, коли є цікаві креативні замовлення, з радістю беруся за таку роботу. Є цікаві напрацювання, котрі я б хотіла втілити в реальність. А втім, Ужгород, правду кажучи, не те місто, де було б можна вдало розвинути свій талант дизайнера. У такій сфері, як дизайн одягу, окрім таланту, необхідно мати ще й міцну фінансову основу.
― Який створений образ вам найбільше запам''ятався?
― Образів було багато, різнотематичних. Але, напевне, найяскравішою була колекція, присвячена творчості Ерді Ворхола. Розроблялися образи на грецьку тему, вечірні наряди, дитячі костюми та багато інших.
― Що для Вас означає бути дизайнером?
― Цікаве запитання. Дизайнер повинен дуже багато знати, враховувати особистість, для якої створюється одяг. Багато людей, зокрема в нашому місті, які займаються дизайнерством, не мають професійної освіти дизайнерів. Ідея ― це добре. Проте важливо знати властивості тканин, як вони себе поводитимуть при розкроюванні, як носитимуться у повсякденному житті. Я вісім років пропрацювала в ательє і стикалася з різними труднощами. А покинула цю роботу через алергію на деякі види тканин, яка з кожним роком загострювалася. Треба сказати, що робота в ательє і робота дизайнера сильно відрізняються. В ательє творчу особистість ніби сковують, підлаштовують під певні правила. Дизайнер ― людина у вільному просторі, який вона підлаштовує під свій лад. Особисто для мене бути дизайнером — не сенс життя, однак важлива його складова.
― З чого розпочинається робота над образом?
― З ідеї. Наведу як приклад Парад наречених. Ідея виникла спонтанно. Моя подруга, Анюта Перебзяк, захотіла взяти участь у параді. Торік вона вдягала свою весільну сукню, а цього року схотіла оригінальну сукню, аби потрапити до групи наречених "Не такі, як усі", де фотографом був мій чоловік, Сергій Кубик. Поділилися бажаннями, виникли спільні ідеї, які ми втілили у це плаття. А вибрали газету "Ужгород" для того, аби підкреслити символіку параду. Проте не завжди так буває. Трапляється й так, що виникла ідея, уже й створено образ, а як тільки справа доходить до закупівлі тканини, гарнітури ― робота опиняється у глухому куті. Розчаровують тканини, дефіцит якісних тканин, гарнітури або ж ціни.
― Як Ви ставитесь до щосезонної зміни моди? Адже багато жінок просто не встигають переходити на новомодні речі.
― Позитивно. Мода ― це загальне поняття, яке можна розглядати з багатьох сторін. Під час навчання в Мукачівському технологічному університеті я довгий час працювала над науковою роботою "Психологічні аспекти впливу моди на соціальну поведінку людини". У своєму дослідженні розглядала поняття моди, як вона змінює оцінку людиною самої себе, як рухає торгівлю. Окрім поняття моди, є поняття іміджу та стилю. Це зовсім різні три категорії. В кожної людини є свій характер, уподобання, спосіб життя. Якщо це спортсмен, то, зазвичай, у гардеробі є один-два вечірні наряди — і не факт, що вони є улюбленими. Якщо людина формує свій гардероб відповідно до того способу життя, який веде, до своїх уподобань і ритму руху, то ці речі фактично не виходять з моди. Треба сказати, що людини поза модою не існує: вона або гостромодна, модна або ж старомодна. Все залежить від оточення, в якому перебуває індивідуум. Хоча останні три роки не спостерігається гостро виражених новомодних тенденцій.
― Здебільшого модні речі адресовані струнким жінкам з модельною зовнішністю. А як же бути жінкам, так би мовити, з природними формами?
― На сьогодні дуже багато дизайнерів створюють одяг для таких жінок. Навіть у Мукачівському технологічному університеті проводяться спеціальні дослідження на тему "Зорові ілюзії". За допомогою правильних ліній крою, вибору тканини, кольору, можна зробити гарну фігуру з нестандартної. І зовсім не обов''язково людина змушена носити тільки широкі речі чи занадто вузькі. Знову ж таки, є література, в котрій детально описуються поради для жінок — як приховати недоліки та, навпаки, підкреслити принади жіночої краси.
― Цікаво, а як дизайнер підходить до вибору власного одягу?
― Можливо, це дивно звучатиме з моїх уст, однак при виборі одягу я орієнтуюсь, перш за все, на комфорт. Таку ж основну вимогу я ставлю до одягу, який шию – неважливо, чи це для мене, чи для іншої людини. Одяг повинен бути зручним. Якщо він не є для вас таким, це лише може означати, що це явно не ваш одяг.
― Пані Валентино, чи є в моді табу? Чи повинні вони бути? Що Ви особисто не одягнете, незважаючи ні на що?
― Думаю, в моді його немає. То, швидше, в людей. Проте, напевне, табу повинні бути в моді, як і в усіх інших сферах. У суспільстві завжди є щось заборонене. Так скажімо, був час, коли в Радянському Союзі були заборонені короткі спідниці, високі підбори та яскраві кольори. Тепер ці обмеження зняті. Особисто мене навчили любити всі стилі. Я одягну все, але все залежить від оточення. Так вже складається, що не все, що тобі подобається, сприймається навколишніми. Необхідно пам''ятати: одяг існує для людей, а не навпаки.
― Як вам більше подобається працювати: самостійно чи в колективі?
― Самостійно. І ось чому. Коли я працюю наодинці, то розраховую тільки на себе, я повністю контролюю весь процес роботи, все залежить тільки від мене. Колективна праця передбачає розподіл повноважень та завдань. У разі невиконання плану одним членом колективу вся робота може бути зупинена. Працюючи самостійно, я впевнена в кінцевому результаті.
― Ваші улюблені дизайнери та марки одягу?
― Це епатажні Зандра Роудс, Кензо Такада, Джон Гальяно, Вів''єн Вествуд, з китайських — NE•TIGER, BernardFoong, YangDu. Подобається LouisVuitton та японський художник стилю неопоп, який розробив символи для LouisVuitton. А з наших українських – Анна Бублик та Ірина Каравай. І, звичайно, класики моди – Діор, Шанель та багато інших.
― І на закінчення нашої бесіди, Валентино, які поради Ви дали б молодим дизайнерам?
― Вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Слідкувати не тільки за світом моди, а й вивчати кольори, форми, стилі. Пам’ятати, що є чотири основні стилі, а решта ― підстилі. Вивчати історію костюмів, адже мода повертається циклічно. Все нове – це добре забуте старе. І не потрібно видумувати велосипед, якщо це зробили до вас. Хочеться побажати терпіння та творчих успіхів!
Розмовляла Неля ІЛЬНИЦЬКА, студентка відділення журналістики УжНУ