Його духовні слова і молитви вже допомогли багатьом християнам України, Угорщини, Словаччини, Чехії, Польщі, Росії, Ізраїлю і навіть далекої Індії...
– Господи, дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе мені цей день. В ділах моїх і словах керуй думками моїми і почуттями... – Цими словами з "Молитви ранішнього намірення" щоранку починає свій новий день отець Іван.
... Я познайомився з ним у "Солених млаках" – колись відомій на Мукачівщині і в краї та державі оздоровниці. У цьому, напрочуд гарному куточку, ми десять днів були в гарному єднанні з природою і Богом. Отець Іван протягом усього часу любив бути наодинці з лісом і горами. Місце для молитв облюбував у ста кроках від нашого корпусу, де ми приймали сірководневі ванни, вигрівалися озокеритом, зміцнювалися іншими лікувальними процедурами. Тут, в оточенні лісистих гір, на зітканій із сонячних променів колисці, гойдалося "місячне око". Таку магічно-притягальню дали цьому маленькому озерцю місцеві старожили. Як воно утворилося на високих кам'яних горах – природна загадка.
Так побутує легенда, що воно виникло зі сліз дівчини, яка плакала за своїм коханим кожної місячної ночі, – хлопця вбила тут блискавка. Саме це затишне місце обрав для ранкової розради отець Іван. На бережку плеса і тепер стоїть одна-єдина лавчина, з неї видно озерце, як на долоні. Присядеш, зазирнеш у чисту, дзеркальну гладінь − і бачиш небо, відображення навколишнього чудового ландшафту. Тут час перед людиною безсильний. На самоті ж у пам'яті отця Івана зринають дещо віддалені життєві краєвиди.
− Шестеро хлопців було нас у багатодітній родині, – згадує він. − Богу дякувати, батько, Федір Дмитрович, був при роботі – випасав овець і мав з кожного двору "ренту" – хто що дав. А вже пізніше ми спромоглися на коней, корову, іншу живність. Батько з матір'ю – Царство їй Небесне – багато працю вали, ми – теж. Я з дитинства був у роботі: ходив у ліс по дрова, випікав хліб, вирощував з мамою коноплі – з них, після важких процесів вимочування, сушіння, терлення й прядіння – ткали полотно, з нього мати шила для нас одяг. За такими роботами я таки закінчив вісім класів сільської школи. А потім почалися дальші життєві університети.
Першою "зупинкою" з дворічним терміном навчання було училище механізації сільського господарства аж у місті Морозовськ Ростовської області, потім – Іркутськ – Братська ГЕС і Нижньоілімськ, де два роки працював трактористом-трелювальником лісу, служба в армії у Грузії, де в танковому полку був механіком водієм... Третя "зупинка" після звільнення в запас – навчання у Стрийському технікумі. Повернувся у рідний край, став завідуючим ремонтною майстернею колгоспу.
− Довгий шлях душевного терзання у минулих роках, покликав мене до духовних джерел: у 1977 році я вступив до Одеської духовної семінарії. Вчився сумлінно. У 32 роки направили мене на духовне дійство в села Сусково й Пасіку на Свалявщині. Потім упродовж десяти років служив церковній громаді в Хусті. Найважче довелося на Міжгірщині. Тут я обслуговував гірські села Річка, Тюшка, Потік, Пазловець... Упродовж дванадцяти років щонеділі та в усі свята долав по вісім-десять кілометрів пішки за будь-якої погоди. Але не нарікав: я служив Богу і людям.
Так від пастушка (допомагав батькові випасати отару) до священика прийшов отець Іван. Віднедавна він за станом здоров'я і віком – на пенсії. Але продовжує служити Богові, церкві, людям. На власні заощадження й пожертви вірників спорудив у рідномму селі Липча каплицю, і молитвами зцілює душі й тіла прихожан. На це має благословення від митрополита Київського і всієї України Володимира.
... Скромність людини, кожен ранковий сонячний промінець, неповторність живої природи "Солених млаків", потаємне озерце "місячне око" ще раз нагадали мені про істину, що Божа величність завжди проявляється у чистосердній простоті.
Іван Копча