Сільська школа у колишній… жандармерії

Чим живе звичайна сільська школа? Чи можуть знання дітей із сільської  місцевості конкурувати з набутками міських учнів? Можливість подивитися і порівняти трапилася, коли у гості запросив директор школи у селі Кам'яниця на Ужгородщині Михайло Мазюта.

Килими, дрова і родинний затишок

Навчальний заклад складається з трьох корпусів. "У центральній будівлі колись була розташована чеська жандармерія, – розпочинає екскурсію директор. – Звісно, вона не зовсім пристосована для навчального процесу, але іншого поки не маємо".

Перше, на що звертаю увагу, – на справжні "домашні" килими на сходах. Таке побачиш хіба десь у столичній опері. А в  селі так захищають дітей та вчителів від можливих травм – плитка взимку досить слизька. Інше враження від кабінету директора – це невеличка кімнатка десь два на два метри. "Розсиджуватися ніколи, – каже пан Михайло. – Тут у мене лише все необхідне: стіл, два стільці, документи та ноутбук". А ще – справжня піч. До речі, всі шкільні приміщення також обігріваються дровами.

За словами директора, це зовсім не анахронізм. "З одного боку нас усіх підштовхував до газового опалення прогрес, з іншого – це паливо постійно зростає у ціні, – каже він. – А ще коли бачу, як мої колеги мучаться із запуском котелень – постійно якісь затримки, а класи холодні. Ні, нас поки що влаштовує ця давня технологія". І справді, навіть під вечір, коли діти вже давно розійшлися по домівках, звернув увагу, що у всіх шкільних приміщеннях досить затишна атмосфера. Дрова у піч накладають у коридорі, а у класах тепло залишається надовго...

Спочатку склалося відчуття, що ця сільська школа приготувалася до міністерської перевірки. Адже всюди чистота, стіни побілені, наочність – будь ласка.
 
Без здоров'я  не буде й успіхів  у навчанні  

– Пане Михайле, що є найважливішою умовою успішного навчання?

– Актуальне питання всіх часів – здоров'я. Ще у 1998 році ми мали можливість вступити до Європейської мережі шкіл сприяння здоров'ю. І стали першим сільським освітнім закладом в Україні, який застосував нові підходи до навчання, коли пріоритетним визнали здоров'я учнів. Спочатку запросили лікарів – провели моніторинг, комплексний медичний огляд дітей. У результаті отримали просто приголомшливі результати – у 90 % школярів був виявлений сколіоз! Далі за важливістю – необхідність санації ротової порожнини.

Нині вся навчально-вихована робота сформована саме у цьому напрямку. Працюють гуртки, зокрема туристичний, де діти загартовуються і вчаться долати реальні перешкоди, хореографія, де виправляють осанку. Проводяться фізкультхвилинки у молодших класах. На жаль, не маємо поки що ні спортзалу, ні басейну. У нас звичайна сільська школа, без особливих умов – однак здається, що ми таки зуміли реалізувати намічене, привернули увагу дітей до власного здоров'я. Принаймні жодного з наших учнів я не бачив із цигаркою. А показують приклад, перш за все, вчителі. 

Михайло Мазюта показує цілий стос грамот за призові місця – і це лише за останні роки. Школярі з Кам'яниці справді успішні не лише в навчанні, вони перемагають у туристичних змаганнях і на обласному рівні, і навіть на всеук¬раїнському. Керує гуртком учитель фізичного виховання Сергій Готра. При школі діє також зразковий хореографічний ансамбль "Потічок", який запрошують на обласні та районні свята (керівник Людмила Петрецька). До речі, нещодавно повернулися з Донецька. Працює і шаховий гурток, який веде кандидат у майстри спорту Михайло Гапак – і тут перемоги на обласних змаганнях. Ще п'ятнадцять років тому було підписано угоду з держлісгоспом і створено справжнє шкільне лісництво, керівником якого є Мар'яна Кул. Нині без участі юних помічників не обходиться жодна весняна кампанія. Їх залучають до заготівлі лісового насіння, догляду за шкілками й розсадниками. А головне – вихованці вчаться любити природу.

А ось стоматологічний кабінет "народжувався" досить довго – адже сучасне обладнання дуже дороге. Врешті-решт, дізнавшись про проблему, допомогло Баварське товариство (Німеччина), осередок якого діє на Закарпатті.

"Я безмежно вдячний Ганні Карлівні Ленгенфельдер – ця жінка просто закохалася в нашу школу і учнів, – каже Михайло Мазюта. – Вона німкеня за національністю, була репресована, настраждалася у таборах Казахстану, а в 1956 році виїхала у Німеччину. Але, полюбивши наш край, не забуває його, допомагає дітям. Щороку близько 30 учнів нашої школи безкоштовно оздоровлюються у літньому таборі урочища Бабайово на Перечинщині. А минулого року ми отримали обладнання для стоматкабінету. Хоча довелося пізнати, яка це складна процедура – перевезення гуманітарних вантажів через кордон. До останнього не вірилося, що апаратура таки потрапить до нас".

А ще у цій школі проводять цікавий "експеримент" – школярі вчаться шість тижнів, а потім мають п'ять днів канікул. Головне, аби кількість робочих днів відповідала нормативам. Таку схему навчання давно радять використовувати у Міністерстві освіти, однак лише деякі школи взяли її поки що на озброєння. Хоча саме такий графік для сільських навчальних закладів є оптимальним – діти не перевантажуються і школу практично не закривають узимку на карантин...

Будівництво нової школи – давно на часі 

– Отже, ніби й особливих  проблем немає?

– Насправді це не так. Давно вже треба будувати нову школу. По-перше, діти навчаються у трьох корпусах. Для молодших школярів навіть змушені "орендувати" приміщення у дитсадку. Щороку із цим маємо проблему. На щастя, кількість дітей-дошкільнят у селі зростає. Відповідно, є потреба відкривати додаткові групи. А що робити зі школярами?

Усі корпуси не пристосовані для якісного навчання. Другий поверх був добудований і підпертий дерев'яними колодами всередині класів. Щороку відкладаємо капітальні ремонти з надією, що ось-ось почнуться будівельні роботи... А третій корпус – це взагалі колишній універмаг...
На мою думку, школа повинна мати найкраще приміщення у селі. Насправді дуже мало на Закарпатті типових шкіл. Я пишаюся нашими дітьми, їхніми здобутками. Але хіба не потрібен сільській школі, скажімо, басейн чи спортзал? Або туалети, які мають бути облаштовані у приміщенні, а не на вулиці...

До  речі, перший крок до втілення мрії вже зроблено – проект є. Однак потрібні кошти на іншу документацію – близько 100 тисяч гривень. Їх пообіцяли виділити з районного бюджету. Є й фундамент, придатний для будівництва.

"Головне – почати, – вважає Михайло Мазюта. – І будувати на перспективу. Бо сьогодні в нашому освітньому закладі навчається 250 дітей, але я впевнений, що Кам'яниця у майбутньому розростеться – нову школу збудуємо на 450 вихованців.

До школи ходять діти з трьох сіл – Кам'яниці, Невицького та Гути. Триває забудова, люди переїжджають із міста у село, у такий спосіб вирішують житлову проблему. Те, що вкладаємо в учнів – добро, тепло, знання, повертається. Після навчання у різних вузах наші випускники приїздять у рідне село, зокрема школу. Але вже педагогами. Працюють наші колишні вихованці і в лісництві".
До речі, за останні роки на Ужгородщині збудували нову школу лише у селі Мала Добронь – за сучасними європейськими стандартами: з автономною газовою котельнею, водонапірною баштою, їдальнею, великим спортзалом. Але тільки тому, що у старому приміщенні розлили ртуть. Та хіба ж слід чекати саме такого "приводу"?

– Чи відрізняються сільські діти від тих, які вчаться у містах?

– До сільської школи завжди було трохи зверхнє ставлення. І наші учні колись мали цей "сільський комплекс". Але після поїздок до Києва, Дніпропетровська, де поспілкувались з однолітками, пограли разом у брейн-ринг – усе стало на свої місця. Вони переконалися, що немає ніякого значення, де навчатися – в місті чи селі. Повинно бути насамперед бажання. І належні умови, звичайно ж.

І все-таки наші школярі трохи інші. Не хочу їх надто хвалити, але у селі ще зберігається повага до старших, любов до родини, розум не засмічений інтенсивним проникненням у життя новітніх технологій, які дітям не завжди на користь. Хоча ми і маємо сучасний комп'ютерний клас. Однак і природа поруч – безпосередньо з нею контактуємо...

Практично всі минулорічні випускники Кам'яницької школи поступили у вузи на державне замовлення! А це надзвичайно високий показник! Як вважає Михайло Мазюта, лише тоді навчальний процес є успішним, коли поєднуються всі три складові: бажання дітей, наполегливість учителів та увага батьків. У найближчих планах директора – створити сайт та випускати справжню шкільну газету, яку робитимуть самі ж учні, а читатимуть батьки. Але це вже зовсім інша історія...  

Олександр Ворошилов, фото автора

Теги: школа, жандармерія, село, діти

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати