Із групою юнаків та дівчат, одягнутих у схожу до військового вбрання форму, зустрівся у Свалявському меморіальному парку. Вони прибули сюди пішки, із вражаючими рюкзаками за плечима, і поклали букети хризантем до обелісків угорських чоловіків, котрі загинули у сталінських таборах. Багатьох дивувало, що молодь з Галичини схиляла голову на знак шани до наших героїв.
– У цьому немає нічого надзвичайного, – відповідає на моє запитання голова Спілки Кирило Арбатов. – Коли сім років тому замислились над тим, щоб такого корисного й потрібного зробити людям, в одного із нас зронилась ідея: "Давайте будемо доглядати солдатські могили..."
Правда, думка виникла не зовсім спонтанно, – каже симпатичний молодий чоловік. – Група складається в основному зі студентів-істориків, котрих інтересує вщерть заповнена чорними плямами історія двадцятого століття. Тому й напнули на плечі рюкзаки та рушили в Карпати. Самі дивувались, скільки легкодоступних пам'яток зберігають гори, – продовжує мій співрозмовник. – Наштовхнулись не лише на поховання, а й відкрили для себе чимало слідів бурхливої історії. Під час походу знайшли стоянки коней, бункери, призабуті пам'ятні знаки часів Другої світової війни. І вкотре дивувались, що про них ніхто не піклується.
Ідея ініціаторів знайшла плідне підґрунтя. Студенти створили Спілку скаутів, яку з допомогою релігійної громади офіційно зареєстрували.
– Ми тільки на початку дороги, – наголошує голова. – На щастя, в усіх західних областях, в тому числі й на Закарпатті, знайшли чимало однодумців, за рахунок яких шириться наше членство. Нас поки не багато, але хто з нами, той серйозно сприймає те, чим займаємось.
За словами Кирила Арбатова, до команди влилися і молоді представники угорської та інших національностей, бо бачать, яку потрібну й важливу місію взяли на себе. Скаути оглядають місця колишніх боїв, шукають знакові знахідки. Раніше навіть не відали, можливо й не чули, що і в Карпатах гриміли гармати в роки Першої світової війни:
– Подивувались пам'ятнику полеглим в останній на Ужоцькому перевалі, де покояться бійці, що колись воювали один проти одного. Завважили й жалюгідний стан обеліску. Почали шукати меценатів і, на щастя, знайшли. Керівники одного російського фонду погодились виділити кошти на впорядкування. А ми засукали рукави й оновили пам'ятник. Зворушливо, що тут мирно спочивають пліч-о-пліч російський козак і угорський гонвед.
Галицькі скаути не акцентують приналежність колишніх бійців. Їх основоположний принцип: полеглий воїн – не ворог. У кожного із загиблих була родина, кохані, котрі чекали їх додому, а насамкінець навіть не знали, де покояться тіла. Ніхто не рвався у бій самотужки, а йшов на поле борні під наказом. Війна знищила їх, але шана прийдешніх поколінь належить кожному з них. Саме тому скаути спонукають й інші споріднені формування до співпраці, щоб над останками героїв завше буяли квіти пам'яті.
Чаба Балог