Сотні, а можливо й тисячі людей нашого краю в ці дні зайняті тим, чим і я: з подивом і непорозумінням вкотре переглядають результати цьогорічних виборів. Тисячі громадян ламають голову над тим, що ж трапилось насправді і чому так сталося. І намагаються знайти причини провалу та можливості викарабкатися з нього.
Для останнього пропоную власний рецепт.
Відштовхуюся від тієї основоположної аксіоми, що народ міняти не можна. А от керівництво – так. Водночас на Закарпатті от-от вже й те аксіома, що не густо в нас особистостей, котрі відважаться взяти на себе не просту ношу бути ефективними проповідниками помислів громади. Причини різні: проста пасивність, незнання державної мови, або ж значна частина перспективної угорської молоді, котрій зараз за тридцять і представники якої могли б з вагомими шансами бути лідерами громади, знаходяться за межами краю.
Проте, повернемось до рецепту.
Тепер, за кілька днів після виборів, найважливіше, щоб очільники осередків глянули на ситуацію зсередини. Потрібно утриматися від перебільшення власних (на їх погляд) успіхів, і заниження чужих (реальних) досягнень. Не варто також роздмухувати огріхи інших, замовчуючи при цьому свої. Подібну аналітику доцільно залишити політологам, журналістам.
Наступний крок – дуже швидко треба забути надумані чи реальні образи. Досить легкий і водночас важкий крок. Адже в більшості випадків тримають зло одні на одних не громади, а їх керманичі. Вагома частка протиріч тут теж "лише" особистого ґатунку. Відтак дуже швидко слід сідати за стіл перемовин, і починати не із крапленого, а чистого аркушу. Під час переговорів варто шукати не те, що розлучає, а те, що з'єднує: мінімально 160-тисячна угорська громада! Не для того потрібно ширяти чоло, аби вигадати, чому не можемо спільно щось зробити. Навпаки, до тих пір не вставати із-за стола, поки над ним не з'явиться отой символічний білий дим, який сповістить: знайдено ключ розв'язання проблем, що задовольняє всіх.
Є ще один важливий чинник рецепту. Ставлення Угорщини. Вибори однозначно довели: уряд робить добро не тим, що на повну широчінь грудей стане на бік однієї з угорських організацій (за якою тисячі людей), протиставляючи себе іншій (за якою – теж тисячі). Для того, аби угорський дух знову запломенів на Закарпатті, повинна змінитись й поведінка Будапешта: політику грубого втручання має змінити позиція дистанціювання. Політику цькування один на одного змінити на політику примирення. Адже успіхи угорців Закарпаття, це водночас й досягнення Угорщини. Так само, як і промахи. Коли ж окреслене вище здійсниться, віддалі простягнутої руки сягне мета: войовничі будні стануть днями мирного співіснування. І звідсіля вже справді крихітна дистанція до ери співжиття заради один одного й громади загалом. До того періоду, коли 100-гривневі банкноти неначе горох від стінки відлітатимуть від нашого національного тіла й духу, коли зможемо разом дати гідну відсіч ( а це потрібно буде зробити) все більш поглинаючому українському націоналізму, про що свідчать хоча би успіхи "Свободи" на цьогорічних виборах.
Для багатьох, можливо, ці рядки видадуться дещо наївними і романтичними. Не виключено, що дехто захоче доповнити наведені вище рецепти. Зазвичай, будуть і такі, котрі завчасно пропонуватимуть інші методи "лікування". Можливе і те, й інше. Однак гарантовано: чудес не буває. Без суворого дотримання складених з доброї волі рецептів та настанов не можливе одужання. Не потрібно чекати роками, щоб переконатися: епоха самовідмови далі руйнуватиме, або ж вдалося наказати їй "Стій!" і знову роздмухати полум'я духу.
Елемир Кевсегі