Весільний медяник – традиційна гастрономічна родзинка Великого Бичкова. Подейкують, що вперше цей виріб згадується у записах початку двадцятого століття. Таємну рецептуру досі тримають в секреті. За легендою, її перейняли від австрійських кулінарів. І ме́дяник – це не що інше, як гуцульський різновид відомого торту «За́хер».
Назва медяника походить від основного інгредієнту – меду. За традицією, молоді на весіллі ламали ме́дяник навпіл – у кого більша частина, той довше житиме. Та щоб не було образ, кухарки хитро підпилювали виріб точно посередині. З плином часу з весільного оберегу медяник перетворився на солодку візитівку селища.
Не кожна господиня може виготовити. Однією з небагатьох майстринь, яка досконало вивчила мистецтво створення медяників, є Марія Чорі̀й. Умілиця пригадує: починала з цукрових квітів. Випікати ме́дяники завжди було її мрією, але вдавалося не одразу. Таємну технологію вивідала у досвідченої весільної кухарки.
Візерунки для медяника майстрині здавна підбирали під гуцульську вишивку гладдю. Кажуть, у них закодоване побажання для молодої сім’ї. Зараз молодь іноді просить зробити ме́дяники у кольорах весілля. Хай там як, але двох однакових медяників не буває.
Останнім часом великобичківський смаколик став популярним як серед бичківлян, так і за межами Закарпаття. Місцеві, які виїжджають за кордон, щоб відчути себе як удома, часто замовляють цю випічку на весілля. Цінують їх і українці сусідньої Румунії.
Мед як консервант у складі виробу робить його придатним у їжу протягом кількох місяців. А якщо медяник правильно засушити, зберігатися може і двадцять років. Чаклують над шедевром 3-4 дні. Наразі у Великому Бичкові є з десяток майстринь, які випікають медяники. Пані Марія каже: берегині цієї давньої традиції прагнуть офіційно запатентувати медяник як автентичну гастрономічну візитівку Великого Бичкова.