З року в рік на високогір’ях Тячівщини та Рахівщини все рідше можна почути овечі дзвоники та мелодії трембіт. Місцеві кажуть: щороку на схилах полонини Апецької, що на межі Тячівського й Рахівського районів, літують кілька овечих отар. Зараз залишилася лише одна.
Вівчар Юрій з Верхнього Водяного, що на Рахівщині, розповідає: вівчарить уже тридцять років. Колись водив отару з шестисот голів. Зараз овець та кіз – удвічі менше.
Праця вівчарів фізично важка і виснажлива, і далеко не кожен може йти в гори, щоб доглядати по кількасот овець та кіз. Пасти, пильнувати від хижаків, тричі на день доїти, готувати бринзу і вурду.
Старше покоління ватагів скорочується, а молодь у пошуках кращої долі виїжджає за кордон. Але в майбутнє вівчарі дивляться з оптимізмом. Кажуть, поки є ще господарі, які утримують велике поголів’я овець, без роботи не залишаться.