Нема? Не вистачає? Та що ви кажете?! На вибори є, а тут не вистачає? Чекайте-чекайте, так не піде. Ви відповідальні за тих, кого приручили. Гроші давали? – ДАВАЛИ! Обіцянки обіцяли? – ОБІЦЯЛИ! А вони ж як діти малі, вони ж вам як батьку й матері повірили. Ви ж їх таких собі виплекали, виховали, щоб вони нічим не творилися, щоб в політику не лізли, за вами не перераховували, не підглядали…
Ні!? Ну тоді моліться! Моліться, щоб дощ не пішов. Добре моліться. Бо кожна крапля мочитиме не тільки нажите нелегким і багаторічним трудом, не тільки розвалюватиме хату (останній редут закарпатця) та пробиватиме дірку у «висмоктаному по-новому» сімейному бюджеті, але навіки підмочить і зруйнує вашу репутацію. Та що там «репутація» - дороги перекриють, колеса спустять… А ще собі стільки «компліментів» та «побажань» на голову назбираєте, що і дітям, і внукам вистане. Ви ж розумієте…. На Київ все звалити навряд чи вдасться.
Хоча, може бути й так. Воно, знаєте, як вже повернеться. Адже, що гріха таїти - любить наша влада такі ситуації. Це мабуть єдина не стандартна ситуація, в якій вони почувають себе стандартно. Коли повінь – надівають гумові чоботи, а коли щось таке як зараз - скорботні обличчя з елементами суворої заклопотаності. А всередині легко-легко, голуби крильцями тріпочуть, адже якби повністю не причому, це не ми, це Бог злий, стихія, а ми д’артаньяни, будемо ситуацію рятувати, співчувати, допомагати… Допомагатимуть, звичайно, нашими українськими грошима, які вони і їхні шефи по вертикалі не встигли вкрасти. Тут і вигадувати нема що: розслабляєшся, робиш на обличчі печаль… і ділиш. Розуму багато не треба, це ж не проекти там якісь впроваджувати, не інвестиції знаходити, апарати скорочувати... А скільки буде при цьому надування щік. Розповідатимуть, що бюджет не безрозмірний, що тут допомагаємо, а тут не допомагаємо, і все далі в нетрі, в сутінки, в які так люблять заглиблюватися наші місцеві чинуші аби й себе не обмежити, і ціну собі набити. Всяку ціну і у всякі кишені.
А людоньки будуть під кабінетами стовбичити, плакати, пана просити, добро панове не забувати, аж до виборів… бажано.
Все це може бути. В одному не впевнені, чи хтось згадає, що те, що з Неба, ніколи просто так не паде. Хай Бог милує.
Володимир Мочарник