Та яфинарів, для яких збір ягід є подекуди єдиним заробітком, це не зупинило: вони й далі приїздять на полонину в пошуках цього дару природи. За день проходять чималу відстань, в середньому збираючи по 18–20 літрів ягід. На підробіток їздять сім’ями.
Машина із села Вільшинок на Перечинщині виїжджає о 6-й ранку, щоб о 7.30 бути на полонині. Приїхавши, як правило, сідають снідати. Потім прив’язують до себе 4–5 літрові відерцята, в руки беруть «грабачку» (так називають гребінець для зчісування яфин), на плечі вішають торбу. Із таким «інвентарем» виходять на промисел. Назбиравши відерце, ставлять свої торби на пагорб, щоб добре їх бачити, і продовжують пошук.
Пані Наталя з Вільшинок розповідає, що роками полонина гуділа від машин, було їх тут і по 40 на день. Цього ж року пустує: лише кілька автівок приїздить (це без туристів).
Власне, робота над ягодами одним збором не обмежується. Удома люди цілий вечір їх чистять, продувають від листя. А вранці їдуть в Ужгород на базар (зазвичай на вул. Корятовича, біля «Білочки», «П’яний» чи й на вул. Краснодонців). Продають яфини за 20–25 грн за літр. Кажуть, заробіток на день становить приблизно 300–400 гривень.
Можна, звичайно, й не їхати до міста, а здати яфини заготівельникам просто в селі. Однак це не вигідно, бо за 1,5 літра ягід за таким варіантом дають лише 13 гривень. Оскільки в селах Перечинщини чимало людей не має постійного місця праці, збір яфин є єдиною можливістю заробити на рік уперед. Це дає змогу протягом осені, зими й весни купувати те, що не в змозі виростити в себе на городі.
Тамара Бокшан