60 років у пошуках справедливості

До Другої світової війни батько 77-річного ужгородця Юрія Міравчика Георгій був одним із найбагатших підприємців Ужгорода, володів друкарнею, великим будинком в центрі міста, виноградником і дачною садибою.

«Мій батько був із тих людей, хто всього досяг самостійно. Він походив з простої селянської родини, до Ужгорода приїхав   юнаком. Спершу розносив кореспонденцію, а у 27 років став власником єдиної на той час в Ужгороді друкарні, де видавали науково-просвітницьку літературу», – розповідає його син Юрій.

Спочатку ця друкарня містилася на першому поверсі нинішнього будинку № 15 на вулиці Волошина (тоді – вул. Ракоці, 7). Власне, тоді вся ця споруда з прибудовами і приміщеннями у дворі належала Георгію Міравчику. «Я виріс там, тому добре пам’ятаю, що батько здавав нерухомість у дворі в оренду. З одного боку працював кондитерський цех родини Борто, з другого – проживала родина перукаря Пензеші. В кінці двору стояла двоповерхова будівля цеху з виготовлення шкіряних виробів».

Все змінилося 28 липня 1944 року: цього недільного дня у двір будинку Георгія Міравчика впала невелика авіабомба, скинута з радянського літака. «На фотографіях, які збереглися в нашому сімейному архіві, добре видно, до яких руйнувань це призвело. Приміщення, які ми здавали в оренду, були  знищені, пів нашої квартири висіло в повітрі. Угорська влада видала тоді моєму батькові довідку, що шкода, завдана майнові Георгія Міравчика, становить 123 тисячі пенге. Заспокоювали, мовляв, незабаром виплатять компенсацію, однак скоро угорці втекли з міста і його зайняли радянські солдати».

«Іронія в тому, що мій батько завжди симпатизував комуністам, навіть друкував літературу лише кирилицею, за що з нього часто сміялися друзі. Коли радянська бомба зруйнувала все наше обійстя, люди жартували: «Це тобі, Дюрку, комуністи віддячили». На щастя, тоді ніхто не постраждав. Вдома була лише дружина перукаря Пензеша з дитиною. Коли почули гул, заховалися під ліжко. Їх тільки завалило цеглою», – розповів пан Юрій.

Коли ж до Ужгорода прийшли радянські вояки і головою міської адміністрації став той таки Петро Сова, Георгію Міравчику запропонували тимчасове житло біля малого мосту (нині в цій споруді працює стоматологічна поліклініка, а мосту, який починався там, де тепер   пам’ятник Авґустину Волошину, давно немає). 

Поступово Георгій Міравчик сам відремонтував частину будинку, розчистив подвір’я. Але до колишнього заможного життя так і не повернувся. Спочатку радянська влада націоналізувала його друкарню, яка тоді працювала на нинішній вулиці Корятовича, а згодом, у липня 1951 року, таємним рішенням будинок Міравчиків перейшов у комунальний фонд міста. 

Спершу Георгію Міравчику ще дозволяли працювати у своїй колишній друкарні, та, як він навчив молоде покоління, – звільнили.

Дальше життя родини було вкрай важким, адже НКВС не дозволяло виїхати до Чехословаччини, а тут не давало знайти гідної роботи. Це призвело до того, що дружина колись шанованої в Ужгороді людини, красуня й інтелігентка Ірина Олчварі, зневірившись у кращій долі, кинулася під потяг. Незабаром з життя пішов і глава сімейства.

Чи не одразу після смерті батьків їхній тоді ще юний син Юрій вирішив будь-що добитися повернення будинку. За 61 рік він написав тисячі звернень у різні інстанції, зібрав стоси документів, які підтверджували, що житло забрали незаконно. Однак суди щоразу визнавали, що Юрій Міравчик не може володіти будинком, оскільки на час смерті його батьків ті вже не були власниками цього майна. Ба більше: пенсіонер Юрій Міравчик стверджує, що за програну справу йому навіть присудили штраф  у 15 тисяч грн.

Юристи кажуть: Юрій Міравчик далеко не останній, хто прагне в Україні повернути майно, відібране під час так званого розкуркулення. Однак справа ця майже стовідсотково програшна, адже нерухомість зазвичай уже давно має нових власників, від яких теж не можна її так просто забрати. І завтра вже ці нові власники штурмуватимуть суди, вимагаючи справедливості.

Тетяна Літераті

Теги: Міравчик, майно

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати