Город кличе. Що, як і коли вирощують закарпатці?

У Крайній Мартинці на Іршавщині, розповідає директор Чорнопотіцького краєзнавчого музею Маргарита Фегер, весна хоч і почалася, але всюди ще лежить сніг. «Інтенсивно на городах у селі ще не працюють. Проте в перші дні березня обрізають дерева і виноградники, прибирають двори і присадибні ділянки.

Землю до весни підготували ще восени, все поорали. Наприкінці березня посадимо картоплю, пізніше – кукурудзу, квасолю, бурячок, моркву… Ці овочі в нас ростуть найбільше. Не маємо таких високих врожаїв, як у сусідніх селах, екзотів ніяких не вирощуємо. Усього потроху, для себе».

Маргарита Федорівна відкрила «Замку» й корисні городні секрети місцевих мешканців. «Усю зиму лушпиння цибулі у Крайній Мартинці ніхто не викидає на сміття. Оте цибулиння люди збирають, а потім роблять добриво:  заливають окропом і настоюють декілька днів. Відтак обприскують готовою настоянкою овочі. А щоб вродили добре огірки, їх поливають молоком із йодом. Рік-два тому люди почали активно використовувати ці два методи, бо городина взагалі пропадала. А як підживили лушпинням і йодованим молочком – одразу ж врожай на нас «посипався».

Найбільше у Крайній Мартинці селяни переймаються погодою. «Усі сподіваються, – продовжує пані Маргарита, – що цього року буде добрий урожай. Бо ж із того, що посадять, і живуть. Кажуть, снігу цієї зими випало не так багато, а тому слід чекати влітку засухи. Але духом не падає ніхто, адже спека якщо й буде, то серйозно нашому другому хлібові – картоплі – не зашкодить. У Крайній Мартинці живуть оптимісти».

У селі Іза на Хустщині якраз у розпалі лозова «пора». «Лоза – то наш другий хліб, – каже Віра Вучкан, директор тутешнього Будинку культури. – Із ранньої весни, тільки-но зійде сніг, люди пораються на ділянках за селом, масово саджають лозу. Обкопувати її треба не менше трьох разів. Спочатку, тоненька, вона тягнеться, з кожним днем «товстішає» і може діаметром рівнятися до людського великого пальця. Усяку лозу потім маємо – і вузьколисту, і широколисту… Ту, яку люди самі саджають і вирощують, звуть «саджаницею». З неї плетуть меблі, гойдалки, різноманітні сувеніри, вона дуже цінується».

Наразі в селі, додає пані Віра, також садять квіти, біля будинків – плодові деревця. «Найбільше – вишні, яблуні, персики, а також картоплю та виноград, бо ж їх повинен мати  кожний ґазда в Ізі».

Екзоти і чай кохання

У гірському селі Калини на Тячівщині – справжні тропіки. Щоправда, наразі вони «розмістилися» в оселі Юрія та Марії Куцинів, котрі нещодавно відсвяткували «золоте весілля». «У нас ростуть банани, мандарини, лимони, кавове дерево, африканський часник, європейська малина, чорниця і полуниця, кизил... Плодоносять оці екзоти до першого снігу, а потім декотрі з них переносимо до хати. Як сонце пригріє, повертаємо на подвір’я».

Як «приручити» такі рослини в гірській місцевості, Куцини не тримають у секреті. «Що привіз із подорожей по світу, те й посадив, – каже пан Юрій. – Доглядав, поливав, підживлював, спостерігав... Екзоти ці вибагливі, потребують теплої погоди – не менше +20 градусів, особливо кава і банани. А лимон і до +5 градусів витримує.

Як трохи потепліє, десь наприкінці березня, посадимо закарпатські картоплю, цибулю, моркву… Ніякі хімікати не використовуємо, удобрюємо ґрунт тільки коров’ячим послідом. Для цього його дві-три доби розмочуємо у воді. Як настоїться, тоді поливаємо. Ось і головна ґаздівська хитрість, аби врожай добрий вродив».

Наразі, кажуть господарі, тільки розкидали на городі сніг, аби африканський часник міг рости. «Він набуде розміру з людський кулак. А пір’я в нього смачне, із нього дружина салат готує. Більше на ділянці цього року не поралися, здоров’я вже не те.... Підготували пасіки, почистили вулики, все привели до ладу – чекаємо погоди».

Для туристів Юрій Куцин готує спеціальний чай із різних плодів, листя і трав. «Змішую чорницю, малину, ожину, шипшину, калину, горобину і три сорти м’яти. Усі інгредієнти завчасно збираємо або з полонин, або на городі вирощуємо, потому сушимо і до Іванового дня рубаємо. Туристи всі дуже люблять і хвалять цей напій.

А влітку росте в нас на городі аґрус – то ягоди щастя. Ще – золотий корінь женьшеню, або ж «сила мужчини». Маємо червеницю – то корінь кохання. Якщо на Івана дати дівчині і парубкові напитися чаю з тієї рослини – скоро поберуться. А от висушений корінь червениці має зовсім протилежний ефект, особливо для жінок: лишень від запаху на них може «напасти» чхання».

У Великому Бичкові, зауважує голова селищної ради Одарка Зеленко, на городах допоки «затишшя». «З середи­ни березня люди, може, почнуть щось садити. Зараз у нас ще холодно, все-таки гірська місцевість. А росте у людей на ділянках усе, що посадять: і картопля, і цибуля, і буряки, і зелень усяка… Городи у селян невеличкі, в основному, кожен для себе вирощує овочі, ягоди чи фруктові дерева».

Де Отеллу обрізають, а де погоду чекають

Краєзнавець Дмитро Болдижар, котрий мешкає в селі Бобовище на Мукачівщині, якраз обрізає виноград. «Маємо біля хати невеличкий сад, впорядковуємо все після зими. На городніх культурах більше жінка знається. Зараз ще холодно, тому поки у нас триває «підготовчий етап» – усе прибираємо. Як трохи потепліє, на початку квітня посадимо картоплю і помідори. Підживлюємо овочі бордоською рідиною з вапна і мідного купоросу – ця суміш рятує городину від хвороб.

Вирощуємо давній сорт чорного винограду Отелла, рожевий Де ла вера, відому всім Ізабеллу… А Отеллу ще мій батько і дідусь культивували, у Бобовищі рідко в кого такий є. Це дуже вибагливий сорт, бо любить тепло, сонце і кам’янистий ґрунт, тому будь-де рости не буде. Потому з нього вино робимо – напій такий чорний, як кров, виходить. Кажуть, корисно його вживати, якщо людина має низький тиск».

У селі Ужок на Великоберезнянщині ще лютують морози. «У нас 30 сантиметрів снігу ще лежить, холодно, – каже сільський голова Михайло Лешко, – тому аж через місяць щось почнемо робити у садах і на городах. Спершу пообрізаємо яблуні, посіємо розсаду капусти. Наприкінці квітня і на початку травня саджатимемо картоплю. У нас городній сезон починається значно пізніше, бо ми живемо в гірській місцевості».

У Діловому на Рахівщині також ще холодно. «Зранку 4 градуси морозу вдарило! – розповідає сільський голова Людмила Романюк. – А в сусідньому селі взагалі снігу поналітало. На городах ще нічого не робимо. У низинах уже обрізають дерева і виноградники, а ми чекаємо погожої теплої погоди. У нас нема на чому займатися городництвом, родючої землі бракує, мало що любить тут рости. Тому саджаємо на двох-трьох сотинах кабачки, огірки, картоплю, моркву, квасолю, буряки… А от капуста й помідори не дозрівають. Удобрюємо перегноєм, ніякої хімії, вирощуємо не на продаж, а для себе».

Сіль у грядки

У Великих Лучках на Мукачівщині саме почалися весняні роботи в саду. «Обрізаємо плодові дерева, підживлюємо бордоською рідиною, – розповідає Надія Рубіш, директор Великолучківської ЗОШ. – Хто має теплиці, займається пікеруванням квітів, зокрема петунії. Зацвіли у нас і братки. Подекуди люди вже саджають цибулю на перо, ранню капусту, перець, редиску, моркву, зелень, а через тиждень посіють помідори.

Підживлюємо землю органічними добривами, гноєм. Моркву, наприклад, сіємо між рядами цибулі. А перед тим, як посадити часник, солимо грядки. Сіль знищує шкідників. Є ще один метод – підживлюємо овочі, підсипаючи в землю попіл. Крім того, погоджуємо свої дії з посівним календарем. Лучани не бояться морозів, накривають городину плівками, всіляко утеплюють. Вирощуємо і для себе, і на продаж. Найбільш «ходові» ранньої весни – кріп, салат, цибуля, редиска».

 «Сонечко пригріло – у людей з’явився настрій і максимальне бажання працювати, – зауважила Юлія Пелешкей, голова Асоціації фермерів краю. – Закарпатці – непосиди: ще сніг не зійшов, а вони вже як білки в колесі. Саджають капусту, редиску, зелень… Головне наразі, аби погода сприяла і не вдарили морози. На державу люди й не сподіваються, працюють самі і на себе, бо підтримки від влади не мають ніякої. Через це нерідко селяни не бачать світла в кінці тунелю… Банки кредити ніби й пропонують, але чи реальні вони для пересічного фермера? А як людина поставила на карту все і не має страховки, не займається ще якимось бізнесом?..

Я не маю великого господарства, вирощую ягідні культури, трошки овочів. Утім, розумію, що сьогодні не можна щось кинути в землю і чекати, що воно собі саме зійде. І працювати, не застосовуючи сучасних технологій, вкрай складно. Новації можуть вплинути на прибуток і допомогти зекономити на витратах. Треба бути, як-то кажуть, на хвилі, цікавитися ринком, йти в ногу з часом, адже конкуренція велика. Нині люди добре поінформовані, знаються на городніх хитрощах, добривах. Утім, урожай найбільше залежить все ж таки від погоди. Останнім часом в області влітку спека і засуха, тому селянам варто, насамперед, цікавитися зрошувальними технологіями».