Краєзнавець Дмитро Болдижар про Бобовище знає чимало і написав про село цілу книгу. Розповідає, Тесаний камінь, що височіє на тутешній горі Кичері неподалік населеного пункту, мандрівники знають і частенько влаштовують тут «привали». «Хоч не завжди туристам відомо про історію цієї каменюки, – зауважує. – Граф Шенборн дуже полюбляв полювати саме в бобовищанських лісах, бо тут водилося чимало всякої звірини. А про місцеву гору Кичеру люди казали, що вона особлива, бо перша в краї зі своєї «тайстри» сонце випускає. А ще через неї пролягав так званий у народі «вадаський ярош» – мисливська стежка.

Якось восени Шенборн тут полював. Ішов із ватагою з боку Визниці цим плаєм і зупинився неподалік великого каменя, який одиноко собі стовбичив посеред галявини. Оскільки каменюка дуже нагадувала стіл, тут-таки на ньому і накрили скатертину, принесли поїсти, налили вина в погарчики. Як наливав один єгер графові, погарчик перевернувся, вино розтеклося по скатертині, розлилося на коліна Шенборна, а келих упав і розбився. Усі перелякалися – то був недобрий знак, обід вийшов «із тягарем».

Через тиждень, продовжує легенду Дмитро Миколайович, граф знову тут полював і знову пообідати зупинилися біля каменя. «Та як усі здивувалися, коли, замість отого горбаня, тут з’явився рівний тесаний столик із дерев’яними колодами, замість стільців. Шенборн, розповідали люди, ще ніколи так смачно не їв у лісі. Та ніхто не знав, звідкіля цей столик тут узявся і хто його витесав? Аж потім хтось казав, що то єгер, котрий тоді розлив вино на графа. Разом із шелестівськими майстрами він кілька днів обтесував каменюку на Кичері. На краю стола залишили по собі «клеймо» – писати не вміли, тому видовбали ложку і виделку. А камінь той так і досі люди називають Тесаним».

Є в цьому куточку Мукачівщини, зауважує краєзнавець, ще один «привал» з цікавою історією. Про урочище Батиюв, або ж Батиєве поле, котре тягнеться з Бобовища до Кальника, люди жартують: місцина стала ще одним туристичним «брендом» села. «Тепер туристи питають у нас не лише, де вино знайти, а й де сліди татаро-монгольського хана відшукати, – розповідає Дмитро Миколайович. – Адже в полі цьому досі є криниця з дуже чистою і холодною водою. Чи то сама з’явилася вона тут, чи хто викопав – не відомо.  Переказують, що саме біля згаданої криниці зупинився і розклав своє шатро Батий, як повертався з Мукачівського замку.

Хан зі своїми вояками прямував до Ужгорода. А на полі цьому і трава для коней, і песиголовцям (так називали завойовників) є де відпочити. Люди казали, що вода непроста і має лікувальну дію – швидко загоює рани. Пив її і хан, тому швидко сил набрався і далі селян мордував.

Біля криниці росла тополя. Одного дня шаман хана виліз на дерево, довго дивився на захід. Потім зліз, побіг до господаря і щось нашептав йому на вухо. Видно, оповідали бобовищанці, побачив із тополі Ужгородський замок. Табір хутко зібрався і пішов. Після песиголовців тільки спустошене поле лишилося, а криниця майже спорожніла».

Краєзнавець каже, люди ще довго боялися йти на ту місцину. З часом колишній «привал» татаро-монголів заріс травою, а в криниці знову з’явилася вода. Нині на Батиєвому полі вказівника не знайти, хоч у селі кажуть, скоро такий з’явиться. Бо чимало вже туристів розпитували місцевих мешканців, як туди дістатися.