У складних умовах проходив у Пряшеві 26 січня VI з’їзд Союзу русинів-українців Словацької Республіки. Складність полягала й у нечітких термінах щодо надання субсидій з боку уряду СР, що сильно стримало не лише діяльність організації, але й національно-культурне життя взагалі. Звичайно, до цього приєднались також інші специфічні проблеми регіонів, де компактно проживає українська нацменшина.
Є об’єктивні і суб’єктивні причини, які несприятливо вплинули й впливають на формування цієї нацменшини у єдину спільноту. Тут слід взяти до уваги і дивну словацьку політику по відношенню до нацменшин, яка, здається, навмисне і категорично розділила українців та русинів на дві національності, яких ніби нічого не єднає. Словацький політикум не сприймає ніяких наукових аргументів. Більше того, у Словаччині й досі не був прийнятий закон про національні меншини.
На з’їзді Союзу русинів-українців СР прозвучало й таке, що дотеперішній спосіб самозбереження національно-культурного життя став недостатнім. Концепцію роботи організації в нових умовах діяльності потрібно поповнювати проектом збереження та розвитку нацменшини за активної допомоги Словаччини та закордонного українства.
З’їзд не обминув і складну ситуацію на ділянці українського шкільництва. За словами голови Союзу русинів-українців Словацької Республіки інженера Петра Сокола (на фото), трагедія українського шкільництва Словаччини полягає передусім у їхній байдужості. «Колись байдужість вміли паралізувати свідомі священики разом з учителями-народовцями». У зв’язку з незавидною обстановкою, в якій опинилось українське шкільництво, Центральна рада СРУСР наполягатиме на прийнятті проекту основної концепції розбудови шкільництва, в якому вимагатимуться додаткові кошти для подальшого існування українських шкіл. У школах з українською мовою навчання та вивченням української мови необхідно підняти норматив на учня. Є вимога, щоб в органах, відповідальних за управління школами, були й представники національностей. Дальшим наміром є, аби в прикордонних областях для шкіл з українською мовою навчання або з вивченням української мови були виділені кошти для поширення партнерських зв’язків.
Важливою ділянкою національно-культурного життя Союзу русинів-українців Словацької Республіки є культурно-виховна діяльність. За звітний період (2008–2012) тут було досягнуто насправді позитивних результатів. Це засвідчили, зокрема, центральні акції, які організує СРУСР.
Картину рівня національно-культурного життя українців Словаччини подала не лише звітна доповідь, але і «Проголошення делегатів VI з’їзду Союзу русинів-українців Словацької Республіки», в якому закликають компетентних серйозно зайнятись станом українського шкільництва у Словаччині. Поміняти позицію щодо національних радіопередач, оскільки знову і знову доходить до значних обмежень у програмній структурі зокрема українських радіопередач. Делегати з’їзду закликали уряд Словацької Республіки, щоб згідно з рішенням Міжурядової словацько-української комісії вніс свій вклад у реконструкцію Центру української культури у Пряшеві так, як посприяв разом з українською стороною відкриттю Центру словацької культури в Ужгороді.
Підсумовуючи, можна сказати, що сучасний незавидний стан національно-культурного життя української громади у Словаччини змушує Союз русинів-українців Словацької Республіки поміняти пріоритети у своїй діяльності. Зусилля до цього докладуть новообрані органи СРУСР. Головою Центральної ради Союзу русинів-українців Словацької Республіки на дальший виборчий період став Петро Сокол. Його заступниками – Павло Боґдан та Віктор Бандурчин.
Іван Яцканин, Пряшів