Закарпатський школяр творить із сірників усілякі споруди

Шваблики змащує клеєм ПВА, прикладає один до одного в кілька рядів і чекає, доки виріб висохне. Якщо треба, вирізає з дерева потрібні деталі, використовує зубочистки. Замість вітражів наклеює на вікна кольоровий бісер, а Божі образи роздруковує на папері. Аби робота надовго збереглася, покриває її лаком. На один його шедевр ідуть сотні чи й тисячі дерев’яних паличок.

А почалося таке не­звичне хобі три роки тому. Однокласнику Іванка батько передав із Москви сірники й книгу про те, що можна з них зробити. Той виготовив невеличку хатинку. «У тій книзі все сказано-показано було, – розповідає хлопець, – інструкції, готові схеми. Тільки купуєте сірники й вибираєте величину, яку хочете. 

От я й подумав: а ну й собі таку книжку куплю і спробую із сірників щось зробити. 
Вправлятися з отим ніде не вчився, але захопило дуже».

Нині зі швабликів Іванко уже змайстрував кілька альтанок, капличок, будиночків, дачі, корабель і традиційну японську оселю. Є в нього вдома навіть сірникова хатка на курячих ніжках. До вподоби хлопцю ліпити й закарпатські святині. Міні-копію церкви Святої Параскеви, яка височіє в рідній Олександрівці, він робив із місяць-два. Приблизно стільки ж часу, каже, йде на інші витвори. 

Наразі вдома зі своїм другом молодий умілець зводить ту ж таки церкву Святої Параскеви. Утім від своєї сірникової попередниці вона дещо відрізняється за розмірами. Іванко каже, як закінчать роботу, буде в селі й півтораметрова копія храму зі швабликів. «Уже майже готова. Лишилося тільки купол звести», – тішиться він.

Хлопець якраз учиться в 11 класі й надалі планує вступати до вишу та вчитися на архітектора. Швабликів закидати не хоче, навпаки, запевняє, що буде вдосконалювати своє вміння. Зауважує: із сірників можна змайструвати різноманітні вироби – від простих одноповерхових будиночків до багатоярусних палаців. А оригінальне захоплення кишеню суттєво не спустошує: все потрібне приладдя не дороге й відшукати його можна всюди.

«Це делікатна робота, витримку треба залізну мати, – зауважує Іванко. – Люблю майструвати з сірників, можу цілий день просидіти за цим заняттям, коли є час і як нічого вдома робити та уроки готові. Схему вже з голови беру, малюю – і так беруся клеїти. Як почав з долу, так до самого верху сірник до сірника ліплю».

Іванко скромний: вважає, для повноцінної виставки ще робіт у нього не назбиралося, та й, мовляв, замалий для дорослих експозицій. Чотири його шедеври нині можна побачити в сільському музеї в Олександрівському будинку культури. Втім знайшлися туристи, які так уподобали вироби умільця, що захотіли купити в хлопця сірникову церкву за 200 доларів. Були й такі, що вже розміри давали, аби хлопець на замовлення будиночки поробив, мовляв, більше готові платити. Іванко ж наразі думками лише в навчанні: каже, часу на сірникові забавки наразі бракує.