Канзаші від Дьєндьєши

«Я люблю створювати щось власноруч. Тепер  у відпустці – доглядаю дитину. А замість того, аби з іншими матусями обговорювати дитячі болячки, взялася за рукоділля», – про те, як захопилася японською технікою, розповіла «Замку» майстриня прикрас із тканини Еріка Дьєндьєши.  

Почалося з того, що мо­лода матуся захотіла зробити донечці спідничку-пачку з фатину, але подумала, що вбрання буде невиразним, тому його годилося б чимось декорувати. «Наґуґлила» в Інтернеті «квіти з тканини» і почала вивчати тисячі варіацій. Уподобала техніку канзаші. Каже, зацікавилася настільки, що стала віддавати рукоділлю весь вільний час.

Щодо самої техніки, то, як роз­повіла, коріння має японське – із шовку й рисового клею створюють прикраси для волосся. «Я ж, як і більшість моїх колег, творю зі звичайної атласної стрічки й гарячого силіконового клею», – поділилася досвідом Ері­ка.

Спершу дизайнер за освітою освоїла виготовлення найпростіших квіточок, далі взялася й за складніші композиції. «Частенько спілкувалася з іншими майстринями в соцмережах, там і обмінювалася досвідом, ідеями. Дивилася на їхні роботи й сама почала створювати щось нове, адже не хотіла бути гіршою за колегинь», – зізнається дівчина.

Опанувавши цю техніку майже рік тому, нині Еріка планує навчитися виготовляти з шовку квіти, що виглядають наче справжні. Та для їх створення потрібен спеціальний пристрій, який чимало коштує. Квіти ж казанші не потребують спеціального інструменту. Скріплювати елементи можна за допомогою свічки, запальнички, а між собою – клеєм. Сміється: «Сів у куток і працюєш, доки дитина спить».

Еріка каже, найбільшим плюсом виготовлення композицій за допомогою техніки канзаші є те, що ними можна прикрасити що завгодно. Була б фантазія. Доглядати за такими виробами просто: якщо трошки забруднилися, то освіжить виріб тепла мильна водичка. Потім лише висушити, зафіксувати лаком для волосся і носити далі.

Ідеї композицій майстриня має свої, але надихається й роботами колег. До прикладу, в цій японській техніці насамперед передбачені лише два види пелюсток – гострої та круглої форми. Усі інші різновиди – витвори фантазії. Вибір матеріалів і фурнітури в Ужгороді не надто широкий, тому стрічки, камінці, намистинки й інше доводиться замовляти через Інтернет.

Найбільше «рекламує» мамині вмілі руки дворічна донечка. «Буває, почеплю їй на волосся шпильки чи гумочки, виготовлені власноруч, і всі цікавляться, звідки у неї така краса», – продовжує майстриня. А загалом роботи розходяться через Інтернет. Найчастіше замовляють якісь святкові аксесуари: обручі на волосся, шпильки, брошки тощо. А в міжсезоння – і рамки для фотографій, і навіть декор на взуття. Найбільш цікавою та копіткою для дівчини є робота над оздобленням весілля. Розповідає, що замовляють молодята прикрашання і весільного альбому, і книг для побажань, навіть декорувати святкові столи просять.

Нині, каже, вже дістала замовлення на виготовлення ялинкових прикрас. Просили  навіть зробити й самі ялинки з тканини.

Найбільше розкуповують вироби ужгородської рукодільниці цінувальниці з Росії, Чехії, Словаччини. «З нашого міста мало. Не знаю чому. Може, через їх вартість, адже вироби, створені власноруч, дорожчі, ніж заводські. Проте, сказати відверто, ціна на них не бозна-яка. Усе залежить від складності роботи й використаних матеріалів», – каже Еріка.

Але, виявляється, цінність прикрас ще й у тому, що цим різновидом рукоділля в нашій країні мало хто займається. Ще менше людей уміють це робити в Ужгороді. Наразі, крім Еріки, відомо лише про ще одну майстриню.

Анастасія Лесів