ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ЙОГО ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕНСТВУ
архієпископу мукачівському й ужгородському Феодору
Високопреосвященний архієпископе Феодоре! Ми, православні вірники, висловлюємо Вам глибоку повагу і вдячність за Ваше щире богослужіння та спрямування наших закарпатців до Спасителя. Однак не можемо покірно ставитися до деяких проявів нашої церкви, які, вважаємо, лише шкодять нашим вірникам. Поштовхом до таких міркувань спричинився випуск у світ журналу «Православний літопис» за липень-серпень 2012 року, головним редактором якого Ви є.
У змістовних і корисних статтях цього журналу навряд чи хтось сумнівається, проте нас хвилює інша його сторона. Мимоволі напрошується питання: для кого призначений, кому посвячений, на кого розрахований і, нарешті, з якою метою? Адже і в перших його номерах близько третини, у пізніших — і половина, а в останньому номері з 36 сторінок тільки 9 (дев’ять) подані нашою рідною українською мовою, інші 27 сторінок — російською. Ваше високопреосвященство, що на це скаже молодь віком до 30 років, які не вивчали в школах російської мови або верховинці, які не володіють російською мовою? І нічого дивного. Десь уже згадувалося у пресі, що навіть президент Російської Федерації Путін і кінорежисер Михалков під час спілкування з українцями просили перекладачів. Не віриться, щоб журнал не був розрахований і на простих мирян, бо тираж його аж одна тисяча примірників.
Дивує, що і стаття протоієрея Андрія Ткачова «Критерий нашей церковности» написана російською мовою. Адже отець Андрій по матері — українець, володіє українською не гірше за російську. Ми його високо цінуємо, особливо і за його переконливі відповіді на запитання на радіо по п’ятницях. На жаль, останнім часом його чомусь не чути.
Користуючись нагодою, звертаємося до Вашого преосвященства переконати викладачів духовних семінарій та академій України, щоб вони не вимагали від студентів та молодих священиків на богослужіннях церковнослов’янською російської вимови, а дозволити їм озвучувати її так, як це роблять усі старші священнослужителі Закарпаття, до якого звикли наші вірники віками.
Нас обурює і те, що релігійна література, у тому числі календарі й типікони в нашій області і за її межами у книгарнях чи церковних лавках пропагуються в основному у російських виданнях. Чому представники вищого духовенства не турбуються про українців, про той народ, серед якого вони живуть і хто їх утримує? Де ж та любов до ближнього, яку так цілеспрямовано пропагував Ісус Христос? Апостол Іоанн писав: «Хто не любить, той Бога не пізнав, оскільки Бог є любов» (1 Ів. 4:8). Не забуваймо, що у Господа всі народи і мови рівні. Зневажати рідну мову – то гріх і безчестя.
Ми стурбовані тим, що, очевидно, через Ваше потурання на Закарпатті активно проводиться зросійщення монастирів і світських церков, що викликає занепокоєння і гнівний протест у вірників. Не треба закладати міну уповільненої дії, бо вона приведе до розколу православних вірників, чого так чекає сатана.
Нам дуже прикро, що окремі представники монастирів і священнослужителів поширюють нісенітницю, що українська мова є небогоугодною, що треба спілкуватися зі Всевишнім тільки церковнослов’янською мовою та ще з російською вимовою. Про це ніде в Святому Письмі не написано. Там сказано, що треба спілкуватися з Господом зрозумілою мовою (1 Кор. 14), якою для нас є рідна мова. Варто запам’ятати й виконувати настанову апостола Павла: «Якби ми або Ангел із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий!» (Гал. 1:8).
Перед тим, як звернутися до Вашого високопреосвященства з цим листом, нас мучив сумнів: чи не забагато собі дозволяємо. Однак у статтях протоієрея Максима Козлова «Одиночество в храме» (Православний літопис. — 2012. — №4. — С. 32—34) ми знайшли заспокоюючі слова (подаємо в перекладі українською мовою): «Не бійся розмовляти зі священиком. Навіть якщо це буде не найпростіша розмова, донесіть йому свою занепокоєність тим, що реально хвилює, що лежить на серці…» (С. 34).
Ваше високопреосвященство, засвідчуємо Вам глибоку повагу і залишаємося з надією на порозуміння — Ваші вірники. Всього 23 підписи.
Семен Мельник, Іван Тегза, Іван Хланта, Іван Стан та ін.
