«1997 року Віктор переніс складну операцію на серці. Через кілька років після неї ми поїхали до столиці на консультацію. Турбувало, що син почав погано бачити на одне око, – пригадує Власта. – У Києві наш лікар, заступник директора Інституту серцево-судинної хірургії ім. Амосова АМН України, професор Василь Лазоришинець направив пройти обстеження на томографі. Так у сина виявили пухлину головного мозку».
Жінка розповідає, що на таку біду зовсім не очікувала, оскільки ніщо не свідчило про страшне захворювання сина. Тоді ж їм одразу порадили звернутися по допомогу в Інститут нейрохірургії. Там за чималі гроші запропонували прооперувати хлопця. Та, коли медики оцінили всю складність ситуації, виявилося, що не мають практики втручань при таких складних недугах.
Проте в столиці Віктор і Власта почули, що вдома, в Ужгороді, є фахівець, який чи не єдиний в Україні оперує надскладні випадки – Володимир Смоланка. «Правду сказати, моє серце одразу тьохнуло, – пригадує мама хлопця. – Я твердо вирішила, що ми повертаємося додому. Приїхавши, одразу ж пішли на консультацію до нейрохірурга. Він обнадіяв. Оглянув Віктора, подивився знімки й призначив день операції. «Все буде добре», – переконливо заспокоював. Я ж була настільки шокована тим, що відбувалося з моїм синочком, що навіть не вагалася – довірила свого Вітю Володимиру Івановичу».
Тоді, 2003 року, операцію запланували на 9 грудня. Спершу Віктор був проти, адже саме цього дня мав день народження! Та рідні запевнили, що тягнути не можна. А вже наступного після тривалого й складного втручання дня хлопця перевели з реанімаційної у звичайну палату. За тиждень вже й ходити почав.
Власта розповідає: найбільше її вразило, що після операції, хоч який Володимир Смоланка був би заклопотаний, щодня знаходив час поцікавитися здоров’ям свого пацієнта. «Ви знаєте, така людяність і чуйність з його боку мене тішила. Я бачила, як він ставиться до кожного хворого, а їх у нього чимало. І повірте, незважаючи на всю складність втручання, за весь час перебування в медзакладі мені ніхто не натякав, не просив жодної копійки ні за операцію, ні за ліки. Усім забезпечила тоді ще обласна лікарня», – продовжує мама Віктора.
Під час того втручання пухлину, що засіла в головному мозку, повністю ліквідували. Віктор влаштувався на роботу головним інженером на підприємство у Холмоку. Проте, за злою примхою долі, торік він знову був змушений лягти під хірургічний ніж: виявили новоутворення. Вже ця пухлина атакувала зорові нерви, органи нюху, могла дістатися й до кінцівок. І цього разу по кваліфіковану допомогу Власта без вагань звернулася до Володимира Смоланки.
Вже на той час до новоствореного Центру нейрохірургії та неврології почали приїздити люди з усіх куточків України. Їх було так багато, що утворилася й черга на операції. «За якийсь час у Віті різко став падати зір, і Володимир Іванович вирішив терміново допомогти йому, – зізнається мама. – Знову ж таки тривала операція пройшла успішно. Лікар укотре довів, що він у своїй справі – найкращий. Безумовно, це хірург від Бога. Я переконана: кращого фахівця немає в цілій країні. Про це свідчить те, що до нього приїздять щороку сотні мешканців з різних куточків держави, і він усім допомагає. Володимир Іванович не лише хороший лікар, а й керівник дуже сучасного медичного центру, в якому працює ціла команда професіоналів».
Віктор, який за десять років не раз віддавав свою долю в руки лікарів, нині потроху повертається до нормального життя. Зір відновлюється, проте пам’ять важко відпускає все те, що з ним сталося. Утім, незважаючи на це, за своє спасіння він, каже, вдячний саме Володимиру Смоланці та іншим медикам Центру, які боролися за його життя.