Документи свідчать...(11)

Листи В. Січинського до І. Панькевича

Серед науковців, яких в тоталітарному комуністичному режимі невільно було згадувати ні в Україні, ні у Словаччині, одне з перших місць займає мистецтвознавець, історик, архітектор та графік Володимир Юхимович Січинський (1894-1962), уродженець Поділля – краю, з якого 600 років тому прибув на Закарпаття князь Федір Корятович зі своїми людьми – нашими далекими предками. Вищу технічну освіту здобув у Петербурзі (1912-17), а в 1919 році був членом Української республіканської капели Олександра Кошиця, з якою об’їздив вісім країн Європи. В „Капелі” він познайомився із своєю майбутньою дружиною – львів’янкою Марією Орисик, а після розпаду „Капели” разом з нею переселився в Ужгород, де став співзасновником хору „Кобзар”. Після його самоліквідації молоде подружжя виїхало в Кам’янець-Подільський, звідти у Львів, нарешті у Прагу, де Володимир закінчив вищу філологічну освіту і від 1923 до 1944 року став викладачем Української студії пластичного мистецтва, Вищого педагогічного інституту ім. Драгоманова та інших педагогічних установ.

Перебуваючи в Празі, він здійснив кілька експедицій на Закарпатську Україну та Пряшівщину, результатом яких була серія публікацій, з яких найвизначнішими є: Бойківський тип дерев’яних церков на Карпатах –  Львів, 1927 (32 с.);  Дерев’яна церква в Прочанах. – Ужгород, 1938 (12  с.);  Dřevěné stavitelství na Makovici. – Прага, 1939 (48 с.); Зборів. – Прага, 1939 (24 с.); Бардіїв. – Прага, 1939 (28 с.); Dřevěné stavby v Karpatské oblasti. – Praha, 1940 (216 c.); Історія українського мистецтва. Томи: І-ІІ. Архітектура. – Нью-Йорк, 1956.

За його проектами було побудовано дерев’яну церкву в Нижньому Комарнику Свидницького округу та велику муровану церкву в Монастирі оо. Редемптористів у Михайлівцях. В 1939 році він випроектував будинок університету для Хуста (не реалізований).

В квітні 1945 року В. Січинський емігрував в американську зону Німеччині, 1949 року – в США, де розгорнув широку науково-дослідну та організаційну діяльність. Помер 25 червня 1962 року в м. Пасейк. Похований в Банд-Бруку (США).

Першим етапом реабілітації В. Січинського в Чехословаччині була міжнародна конференція, присвячена 100-літтю з дня його народження, 17-18 червня 1991 року у Свиднику та моя книжка Володимир Січинський і русини-українці Словаччини (Союз русинів-українців СР, Пряшів, 1995). Подібна конференція відбулася і на батьківщині В. Січинського в Кам’янці-Подільському. За заслуги в справі освітлення життя і творчості В. Січинського, його реабілітації та пропагації його життєвого доробку мене було обрано Почесним професором Кам’янець-Подільського університету.

З І. Панькевичем В. Січинський познайомився ще на початку 20-х років й утримував з ним ділові стосунки до його виїзду з Чехії.

Нижче публікуємо лист В. Січинського до І. Панькевича з 30 січня 1939 року, в якому він пропонує свої сили і здібності новоствореній автономній Карпатській Україні. Незабаром його було запрошено туди і він розпочав нові дослідження, зокрема на Рахівщині, тісно співпрацював з А. Волошином, однак після окупації Карпатської України 15 березня 1939 року змушений був емігрувати через Румунію в Югославію, а звідти – в Прагу, де знов зустрівся з І. Панькевичем та А. Волошином.

Микола Мушинка.

Прага, 30 січня 1939.

Високоповажаний Пане Докторе!

            Давно збирався Вам написати. Під час всіх подій, особливо евакуації Ужгороду [1], не раз згадував про Вас. Очевидно пережили Ви багато прикрих хвилин. Радів, коли вичитав у часописах про Ваше нове становище, нове призначення [2].

            Тепер стало, здається, трохи спокійніше. Міркую, що мусить прийти на чергу справа видавнича. Чи тепер не до того? Зокрема, чи передбачається дальше видання Наук[укових] збірників? [3] Є велика потреба у виданні збірної праці (з ріжних галузів знання, чи то краєзнавства) про Карп[атську] Україну і то в ріжних мовах. Далі також ріжні провідники про окремі округи К[арпатської] У[країни] та окремі міста. Я радо послужив би своєю працею.

            Радо працював би і на самій К[арпатській] У[країні, але в такій праці, яка  відповідала б моїй спеціальності і моїм заінтересованням. Власне хочу просити Вашої ласкавої поради. Чи є, наприклад, можливість працювати в ресорті охорони і консервації памяток старовини і     мистецтва? Чи такий ресорт взагалі є, чи буде? Чи може тепер в уряді про такі справи взагалі не думають, бо є справи пильніщі і більш необхідні? Одначе і справа народнього і  історичного мистецтва також важні. Коли була оголошена анкета (ще в Ужгороді) поміж українцями – я подав відомости про себе, з зазначенням, що бажав би працювати в К[арпатській] У[країні] над охороною і консервацією памяток старовини і мист[ецтва], а також – проектуванням будов в українському стилі. Хто знає чи ця моя анкета існує (після евакуації Ужгороду) в  У[країнській] Нар(одній) Раді?

            Будьте ласкаві, як що будете в Хусті – при нагоді розвідати про такі можливости для моєї праці.

            В Празі чимало також говорять про справу Університету в Хусті [4]. Очевидно ще передчасно? Починається тут з того, що „конкуренти” один другого очернюють. Атмосфера дуже неприємна. Очевидна річ, що рішаючи чинники будуть в Хусті і Ви, ясна річ, будете найближче стояти до цієї справи. Отже, які дійсні проекти? Як що такі вже існують? Я собі представляю, що був би це університет малий з дуже обмеженою кількістю катедр. Очевидно не доводиться мріяти про такі побічні катедри, як археологія, історія мистецтва, етнографія. Одначе мусила б бути якась катедра, яка б об’єднувала усі галузі матеріяльної культури – може навіть і такої назви – катедра матеріяльної культури. Як Ви, Пане Докторе, міркуєте? Бож дослідження матеріяльної культури К[арпатської] У[країни], зокрема народного мистецтва – це для місцевих умов – питання не другорядної ваги. Це мої особисті міркування і мені хотілось з Вами поділитися і засягнути Ваших цінних інформацій до Вашого погляду не всі ці справи.

            Вліті 1938 р. я двічи був на будові церкви в Ниж. Комарнику на Пряшівщині (за Н[нижнім] Свидником), що будувалася за моїм  проектом [5]. Вже, в загальних рисах, закінчили будову (тут долучаю картку). Ця церква, рівнож і в Михайлівцях [6] дуже подобалася еп[ископу] Діонісію Нярадію [7]. Хтів, що б я спроектував для Хусту, але тим часом з будівництвом щось дуже слабо. І взагалі, здається, великих надій не можна покладати.

            З великою повагою до Вас

В. Січинський

[Дописка на полях]: У Львові В[видавництво] „Черв[она] Кал[ина]” друкувало мою книжку „Чужинці про Україну”. Але під кінець Поль[ська] цензура конфіскувала наклад. В[идавницт]во робить заходи, щоби дещо передрукувати, де-що замазати, вирізати мапи (історичні  мапи ХVII-XVI ст. теж  конфісковано). Якщо вийде, то в дуже покаліченому вигляді. Є певний інтерес до цієї книги. Чи не можна було би видати на К[арпатській] У[країні]. Має коло 12-14 с. арк[ушів]. Привіт Пані Добродійці! [8]

                                                                          «Нове життя», 13/2012, Пряшів

Теги: Панькевич, Січинський, Мушинка

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати