У вируванні життя (70-річчя від дня народження журналіста Мирослава Ілюка)

На нашу думку, усе починається в родині. Сім'я формує лю­дину, її національну свідомість, врешті-решт і те, на який шлях вона стане.

Мирослав Ілюк народився 9 липня 1942 р. в м. Хусті на За­карпатській Україні у родині священика.

Хустщина зі своїм славним історичним минулим, батькова бібліотека, затяжні розмови з батьком про минуле рідного краю і України не могли не залишити слід у подальшому житті Миросла­ва. Результатом цього був неабиякий потяг до книги, до глибшого пізнання. Середню школу закінчив у рідному Хусті, а у 1959 р. поступає на Пряшівський філософський факультет Університету ім. П. Й. Шафарика у Кошицях. У пряшівському вузі вивчає укра­їнську мову і літературу та історію. І не дивно, що пізніше перед минулим схиляє голову, а перед майбуттям засуковує рукави. Він поступово приходить до висновку, що коли уроки історії погано засвоюються, то вони повторюються. Більше того, історія часто карає за незнання уроків. Яскравим прикладом цього є і доля українців Словаччини.

Після закінчення університету у 1964 р. Мирослава потягло до своїх. Він стає референтом видавничої діяльності Культур­ного союзу українських трудящих. Саме тут і починається його редакторський шлях. Редагує і видає репертуарні збірники для колективів народної художньої творчості.

Звідти був уже лише крок до активної журналістської робо­ти. Попрацювавши три роки референтом відділу видавничої ді­яльності КСУТ, Мирослав стає редактором газети „Нове життя". Щоденне знайомство з життям людей в українських селах, містах і містечках Словаччини, зустрічі з цікавими людьми його цілком втягують у вирування життя, що так притаманне журналістській роботі. Звичайно, робота не завжди приносять щастя, але ж не бу­ває щастя без дії. Журналістська робота для нього стала настільки привабливою, що він і не думає про інші справи. Дедалі частіше усвідомлює і в своїй творчості узагальнює слова Т. Г. Масарика, що світовими ми стаємо не тоді, коли бігаємо по світу, але коли ми у собі опрацювали те, що нам світ дає.

Національно-культурне життя українців Словаччини при­носило нові завдання. На пульсі часу тримає руку і Мирослав. Літературно-мистецький та публіцистичний журнал „Дукля" потребує редактора. Він готовий до цієї роботи. У 1989-1991 рр. навіть стає його головним редактором.

Час і життя не зупинити. Мирослав Ілюк знову повертається в редакцію „Нового життя". Але й тут обстановка різко змінилися. На цей раз він і редактор, і головний редактор. І на всю роботу – один, а труднощів ціла купа. Журналістам тепер насправді тяжко. Запанували часи, коли за брехню добре платять, а за правду скоріш розплачуються. У ці складні часи він ніби прислуховується до слів китайського мислителя Конфуція, бо він суворий до себе, але м'який до інших. Це його і захищає від людської неприязні.

В боротьбі за українство на теренах Словаччини можна за­знати й невдачі, й поразки, але це не заважає Мирославові Ілюку боротися за справу, яку він вважає справедливою.

Журналіст Мирослав Ілюк – оптиміст, оскільки вважає, що песимісти – тільки глядачі усього, що приносить життя. З такою думкою він крокує усім своїм життям.

Іван Яцканин

Теги: Ілюк, Нове життя, журналіст, Словаччина

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати