Робота над стрічкою тривала понад 16 місяців і завершилася тиждень тому. За словами творців фільму, здійснено якісний переклад англійською, адаптований для розуміння європейцями, а тому “Срібна Земля...” вийде на ліцензійних DVD у двох версіях: українській та англомовній. Фільм має три лінії: документальну (хроніки, факти, матеріали, документи, що підтверджують інформацію), художню (реконструкції подій, відтворення побуту, одягу, мови того часу, що створюють у глядача певні образи) і свідчення очевидців (усього їх було 14, однак не дожили до моменту завершення роботи над стрічкою). Художня лінія дуже гарно ілюструє, адже історія може бути занудною для глядача, а діалоги і спогади оживляють, — переконані юнаки. За їх словами, фільм є ознайомчий і виконаний в стилі стандартів європейських документальних продуктів. Дуже багато унікальних фотографій того часу представлені аудиторії вперше. Крім того, використані спогади британського журналіста Майкла Вінча, опубліковані у 1939 році. Проілюстровано приїзд американської журналістки, котра першою передала інформацію про бої у Карпатській Україні. У фільмі було використано 6 мов: українська, англійська, російська, польська, чеська, німецька. «Ця тема не зациклена на 39-му році, вона набагато ширша. Це є культурне середовище, в якому, з точки зору іноземних мас-медіа того часу, переважала українська сторона», — зазначив науковий консультант Олександр Пагіря.
«Це не перший наш проект, — розповідає продюсер Тарас Чолій, — попереднім був “Золотий вересень. Хроніки Галичини 1940-1941”, де описується історія західноукраїнських земель, Галичини, коли туди прийшла радянська влада, коли почалася друга світова війна. А у 2010 році спонтанно з’явилася ідея, що треба знімати щось інше і щось таке цікаве. Закарпаття завжди цікавило нас, бо ми багато подорожуємо, любимо Карпати, ми сюди приїжджаємо, відпочиваємо, маємо знайомих, близьких, друзів. І, власне, це — спілкування з людьми А знання історії в суспільстві, особливо останнім часом, дуже поверхове або побудоване на міфах, які насправді не мають стосунку до реальних речей і подій. І ми з друзями вирішили, що варто цю тему взяти і почати з нею працювати. Ми з’їздили в Закарпаття кілька разів, шукали тих людей, які це ще пам’ятають. Бо важливо їх зафіксувати. Надзвичайно важко працювати тільки з архівними даними, для нас набагато ближче було спілкуватися з живими людьми і фіксувати їх емоції. Ми були в Рахові, Ясіні, Великому Бичкові, Хусті, Берегові, Ужгороді. Ми не те, що читали книжку і трансформували її по-своєму. Ні, ми ходили до джерел. Ми знайшли істориків, перечитали гору літератури. Ми хотіли відкрити для себе, що ж то таке є – то Закарпаття”.
“Мій дідусь, який дожив до 100 років, розповідав, як у першу світову війну з батьками тікав до Хуста. Я не міг зрозуміти, що то за Закарпаття. Так, я приїжджав у гості, але, яка в нього історія, що то за край був тоді, куди мій дід тікав? Уявіть собі малюка, який просто хоче знати більше про ту давню історію, про те далеке Закарпаття. Мене штовхала дитяча цікавість, бо нічого не знав. В інтернеті почитав, щоб зрозуміти чітко, що відбувалось: під ким Закарпаття було, чого ті стовпчики в Карпатах стоять? Чому одні пишуть, що то Австро-Угорщина, а інші – що то Чехія? Що за хаос і що відбувалося взагалі?», — зазначив режисер Тарас Химич.
Щодо свідків тогочасних подій, Тарас Чолій розповів, що вони, незважаючи на поважний вік, який в середньому становить 90 років, дуже чітко передають ті образи, що залишилися в їхній пам’яті. «Всі люди — надзвичайно щирі, в них нема страху, — поділився Тарас Чолій, — для них це був прекрасний світлий період, це був період їхньої юності чи молодості, коли вони це бачили своїми юнацькими максималістичними очима. Коли людині 90 років, а вона це розповідає як юнак, як дитина фактично. Ці люди випромінюють таку енергію, що іноді ідеш вулицею і бачиш молодь, в очах якої часто просто порожньо, сіро, а ці в 90 років, таке враження, що вони б зараз іще побігли кудись на гору і палили б варти, вони повні енергії. Тому деякі моменти ми екранізували». До речі, серед очевидців є дуже поважні люди. Наприклад, Степан Стойка, наш земляк, мешкає у Львові і є видатним професором, лісівником, а у 1939 році він вчителював на Закарпатті.
«Нам дуже приємно, що випуск фільму співпав із 100-літтям пластової організації. Наші члени теж долучилися до створення. Сьогодні ми розкриваємо ще одну сторінку, робимо один крок, аби глибше пізнати нашу історію, аби позбутися політичної зашореності і тих обмежень, які на нас накладала попередня система», — сказав член Пласту-НСОУ Андрій Ребрик.
А вже за годину після завершення прес-конференції у Закарпатському обласному театрі ляльок «Бавка» відбувся прем’єрний показ «Срібної Землі...». До речі, його вперше побачили не тільки громадяни, але й декотрі люди, що мали безпосередній стосунок до його випуску. Під час прем’єри була присутня Анастасія Халахан — прийомна донька Волошина, котра, хоч і була на той час маленькою, пам’ятає батька, як він їх з сестрою покинув і як їх доглядали монахині.
Після показу глядачі не могли стримати шквал позитивних емоцій і аплодували стоячи.
Шановні читачі! Оскільки прес-конференція була надзвичайно цікавою, пропонуємо вашій увазі аудіо файли.
Тарас Чолій про роботу над фільмом:
Тарас Химич про те, чому його зацікавило Закарпаття, про свого дідуся та про три лінії фільму:
Тарас Химич про композицію фільму та його доступність для аудиторії:
Тарас Чолій про свідків
Олександр Пагіря про те, що вся інформація має документальні підтвердження:
Тарас Химич про те, що це вже не наша, а європейська історія.
Андрій Ребрик про участь Пласту і про те, наскільки важливою є зроблена справа:
Тарас Чолій про те, що вони не дуже сподівалися на підтримку влади, адже керуються «таким принципом, що влада, це є ми. Ми є громадянами незалежної держави і вважаємо, що у великій мірі, маємо на собі обов’язок працювати заради цієї держави».
