Документи свідчать… (3)

Лист Міністерства шкіл та освіти ЧСР про мову закарпатських

русинів-українців

Одним з невирішених питань після приєднання Закарпаття (включно Пряшівщини) до Чехословаччини 1919 року було мовне питання. Згідно з рішенням Паризької мирної конференції це питання мав вирішити Сойм Карпатської України після надання їй автономії.

Взявши Карпатську Русь (такою була її первісна назва) під свою управу, Празький уряд заснував в Ужгороді Головну управу (перетворену згодом у Цивільну управу) Підкарпатської Русі, на чоло якої було іменовано досвідченого політика Яна Брейху. Одним з першочергових завдань Управи було ключове питання: якою мовою має вестися навчання в школах та державній адміністрації Закарпаття (включно Пряшівщини).

За відповіддю на це питання Управа 19 листопада 1919 року звернулася до Міністерства шкіл та національної освіти Чехословацької Республіки в Празі, яке теж не змогло дати однозначну відповідь. Для вирішення цього питання Міністерство на 4 грудня 1919 року скликало нараду найвидатніших чеських спеціалістів, які одноголосно заявили, що закарпатські русини є гілкою українського (малоруського) народу і мали б користатися українською літературною мовою, а саме – її галицьким варіантом, з евентуальною заміною фонетичного правопису етимологічним. На основі цієї рекомендації Іван Панькевич опрацював „Граматику руського языка” (1922, 1927, 1936), яка, незважаючи на шалений опір з боку москвофілів, стала основним підручником для закарпатських шкіл, а вживалась теж в руських школах Словаччини.

На цей документ посилається багато дослідників історії та культури Закарпатської України, однак, наскільки мені відомо, його текст досі не був публікований. Він потрапив до мене разом з частиною спадщини Флоріана Заплетала (1884-1969), про якого я писав у попередньому числі. Цей документ не втратив свого значення ні в наш час, коли створюються нові варіанти „русиньского списовного языка”, тому публікуємо його повністю в чеському оригіналі та перекладі українською мовою.

                                                                                              Микола Мушинка

MINISTERSTVO ŠKOLSTVÍ A NÁRODNÍ OSVĚTY

Č.j.   62.756/19       902   n.o.

Věc: Spisovný  jazyk  pro  Karpatskou Rus

k. čís.934   z 15. listopadu   1919,                                   V  Praze, dne   20/XII.1919

Vrchnímu velitelství Karpatské Rusi

v  U ž  h o r o  d  ě

Chtějíc poznati mínění odborníků o Vašem návrhu,aby při české akademii věd a umění ustanovila se komise, která by na podkladě studia, jež by vyslaní filologové na místě samém vykonali, sestavila spisovný jazyk rusínský pro Podkarpatskou Rus, tak, aby se zadost učinilo rozhodnuti obsaženému v statutě pro tamní au­tonomní území, že jazykem vyučovacím na všech stupních má tam bý­ti místní rusínské nářeči - svolalo ministerstvo školství a národní osvěty na 4. prosince t.r. za tím účelem zvláštní poradu čle­nů akademie i jiných odborníků oborem svého studia blízkých této otázce  a k jejímu řešení nad jiné povolaných. Pojednavše důkladně o dané otázce shodli se účastnici porady, o níž podrobnější zprávu podává přiložený zápis jednomyslně o těchto zásadách:

1. Rozhodovati o spisovném jazyku některého národa nebo kme­ne náleží především jeho příslušníkům. Proto čeští odborníci mohou se o spisovném jazyku Karpatské Rusi vysloviti jen s výhradou, že jejích hlasu nebude dbáno více než vůle tohoto obyvatelstva.

2.  Tvořiti  uměle nový spisovný jazyk slovanský pro obyva­tele Karpatské  Rusi bylo by nejen velmi nesnadné /: vypravením zvláštní vědecké komise do tamního uzemí jistě by se k tomu ne­dospělo:/, nýbrž s hlediska vědeckého úplně pochybená a s hledis­ka naší i slovanské politiky nežádoucí. Zvláštní spisovné řeči pro Karpatskou Rus není jistě potřeby více než pro jednotlivé kmeny národa československého /:př. Hanáky:/ a její vznik byl by ne­bezpečnou posilou rozkladných snah v lůně národa našeho druhdy se objevujících.

3.  Protože místní  rusínskej nářeči  v   Karpatské Rusi, o  němž mluví   statut, je  nesporně  nářeči maloruské, dlužno   za   spisovnou řeč   tamního  obyvatelstvá uznati   spisovný   jazyk maloruský, jehož nejbližší užívají   jeho   sousedé  a   soukmenovce, t. j. haličskou ukrajinštinu. Fonetický pravopis v  Haliči uměle   zaváděný  a lidu karpatoruskému nesympatický bylo by ovšem možno i   záhodno   nahraditi pravopisem etymologickým. Uznáním spisovné řeči ukrajinské za   jazyk vyučovací na   školách v  Karpatské Rusi usnadní   se   podstatně zřizování a působnost těchto škol, neboť bude možno užiti knih a snad i  učitelů z Haliče. Obava, že by se tím snad  podporovala v Podkarpatské Rusi ukrajinská irridenta, není odůvodněna.  Spíše by se živila umělým odlučováním obyvatelstva tohoto území od národního kmene, jenož je přirozenou součásti,

4.  Aby obyvatele Karpatské Rusí nepozbyli vědomi, že i jako Ukrajinci jsou příslušníky velikého národa ruského, doporučuje se na středních školách zaváděti povinné vyučování jazyku ruskému /: vedle českého a slovenského:/.

5.  Je žádoucí z důvodů vědeckých i politických, aby byly odborně prozkoumány a oceněny dosavádní literární pokusy o vy­tvoření zvláštní spisovné řeči pro lid karpatoruský, jejichž ukázkou jsou např. mluvnice Vološinovy. Nejúčelnější bylo by svě­řiti tento úkol mladému filologovi, náležitě  k tomu připravenému.

Podávajíc vrchnímu velitelství Karpatské Rusí zprávu o tomto výsledku svého jednání se zástupci české akademie i ji­nými odborníky o otázce spisovné řeči pro tamní území,  pozname­nává ministerstvo školství  a národní osvěty, že hodlá věnovati všechnu péči i podporu věděckému výzkumu lidové  mluvy v Karpatské Rusi i dosavadních snah o vytvoření zvláštního spisov­ného jazyka pro její obyvatelstvo.

minister  H a b e r m a n   m. p.

Переклад з чеської:

МІНІСТЕРСТВО ШКІЛ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Ч. 62.756/19                  902 н. о.

Справа: Літературна мова для Карпатської Русі

до ч. 934 від 15 листопада 1919

                                                                                        В Празі, 20.ХІІ.1919.

Головній управі Карпатської Русі
в Ужгороді

Щоб взнати думку спеціалістів на Вашу пропозицію, аби при Чеській академії наук та мистецтва була встановлена комісія, яка б на основі дослідження філологів мови населення створила руську літературну мову для Підкарпатської Русі, аби дотримати рішення, наведене у Статуті про тамтешню автономну територію, згідно з яким мовою навчання в школах всіх ступенів повинен стати місцевий руський говір, Міністерство шкіл та національної освіти скликало на 4 грудня ц. р. з цією метою окрему нараду членів Академії та інших фахівців, що працюють на ділянках, близьких цьому питанню і є спеціалістами, компетентнішими за інших вирішувати це питання. Ґрунтовно обговоривши дане питання, учасники наради ухвалили долучений протокол й одноголосно зійшлися на таких принципах:

1. Справу літературної мови якого-небудь народу чи племені
повинні в першу чергу рішати його члени. Тому чеські спеціалісти до літературної мови Карпатської Русі можуть висловитися лише зі застереженням, що їх голос не буде мати більшу силу, ніж воля населення.
2. Створювати штучно нову слов’янську мову для населення Карпатської
Русі було б не лише дуже важкою справою (висланням окремої наукової комісії на цю територію аж ніяк не можна вирішити), але з наукової точки зору справою крайнє сумнівною, а з огляду на нашу (чехословацьку – М.М.) і слов’янську політику – не бажаною. Окрема літературна мова для Карпатської Русі, напевно, не потрібна більше, ніж для окремих племен (етнографічних груп – М.М.) чехословацького народу (наприклад, ганаків) (етнографічна група в околиці Оломоуца та Простєйова в Моравії – М.М.). Створення такої мови було б небезпечним посиленням розкольницьких зусиль, які іноді теж на лоні нашого (чеського і словацького – М.М.) народу появляються.
3. Оскільки місцевий руський говір в Карпатській Русі, згадуваний в
Статуті, є, без сумніву, говором малоруським, потрібно визнати літературною мовою тамтешніх жителів малоруську мову, яку вживають їх найближчі сусіди та одноплемінники, тобто галицьку українську мову. Фонетичний правопис, в Галичині штучно впроваджуваний і карпатським русинам не дуже симпатичний, було б можливо й доцільно замінити етимологічним правописом. Впровадження української літературної мови, як навчальної мови для шкіл Карпатської Русі, значно полегшить засновування та компетенцію цих шкіл, оскільки дасть змогу користатися книгами, а напевно, і вчителями з Галичини. Побоювання, що цим в Підкарпатській Русі знайшов  би підтримку український іредентизм – безпідставні. Більше б він посилювався штучним відмежуванням населення цієї території від свого спільного природного національного кореня.
4. Щоб жителі Карпатської Русі не були позбавлені почуття, що
вони і як українці належать до великого російського народу, рекомендуємо в середніх школах впровадити обов’язкове навчання російської мови (поряд з чеською та словацькою).
5. З наукових та політичних причин були б бажані фахове
дослідження й оцінка дотеперішніх літературних спроб створення окремої літературної мови для карпаторуського народу, зразком якої є, наприклад, граматика Волошина. Найдоцільніше було б повірити цим завданням молодого філолога з належною підготовкою.

Даючи Головній управі Карпатської Русі звіт про результати нарадипредставників Чеської академії наук та інших спеціалістів в питаннях літературної мови для тамтешніх земель, Міністерство шкіл і національної освіти зазначає, що воно і надалі буде приділяти посилену увагу і надавати підтримку науковому дослідженню народної мови Карпатської Русі та дотеперішнім зусиллям про створення окремої літературної мови для її жителів.

Міністр Габерманн,

власною рукою.

«Нове життя», №5/2012 р.