У Празі відбувся творчий вечір Миколи Мушинки (ФОТО)

Микола Мушинка презентує перше видання „Лицаря волі”

В початковому плані програма вечора мала розпочатися показом документального фільму Словацького телебачення „Повість про Миколу Мушинку“ (Príbeh M. Mušinku) та продовжуватися презентацією трьох книг М. Мушинки, виданих 2011 року: „Národnosná menšina pred zánikom?”, „Лицар волі” та „Дитячими очима”. Частина програми мала бути присвячена розповіді академіка про актуальну ситуацію українців на Пряшівщині і нарешті мала відбутися дискусія.

Актовий зал Будинку національних меншин наповнився до останнього місця. Крім представників Посольства України в Празі, україністів Чеської академії наук та Карлового університету, на зустріч прибуло й багато інших українців з Праги та її околиці. Прибув і недавній дисидент України Богдан Данилишин. Приємно вразила мене участь декількох празьких студентів, зацікавлених життям українців за кордоном.

На жаль (або може на щастя), завдяки технічним проблемам презентація фільму відбутися не змогла. Тут прийшла на зміну імпровізація. В аудиторії, крім вже згадуваних, сиділи і двоє для М. Мушинку дуже визначні гості, які його своїм приходом приємно здивували – світовий віртуоз  і професор гри на гітарі Степан Рак та його добрий друг і співпрацівник – народний артист ЧР Альфред Стрейчек. М. Мушинка без вагання запросив непідготовлених артистів „на сцену”. „Ми зовсім не готувалися до концерту і навіть не одяглися як треба, та оскільки інструменти в нас є, охоче виступимо, щоб подякувати професору Мушинці за організацію і реалізацію нашого першого й незабутнього турне по Закарпатській Україні – батьківщині моєї біологічної матері Василини Сливки в травні минулого року” , – почав здивований Степан Рак і коротко повідомив глядачів про думку влаштування концертів на Закарпатті. До речі, майбутнього славного гітариста в ранньому дитинстві усиновило бездітне чеське подружжя Раків без яких-небудь документів. М. Мушинці  кропіткою працею в архівах вдалося встановити не лише дату та місце його народження і хрещення (в православному храмі), але й біографію його біологічної матері із села Олександрівка Хустського району – медсестри Армійського корпусу ген. Свободи, яка, звільнившись із табору ГУЛАГу, пройшла бойовий шлях від Бузулуку до Праги.

Свій концерт С. Рак почав своєю композицією на мотиви псальмів Давида, яку він під час закарпатського турне заграв на могилі своєї матері в Буштино. Після бурхливих оплесків до майстра приєднався А. Стрейчек і вони разом виконали уривки найуспішніших концертів Рака – Стрейчка „Слава Коменському” (нагородженого Премією ЮНЕСКО), „Слава Карлу IV” та інші композиції. „Такого успіху як на Закарпатті ми ще не зажили”, – продовжував розповідь про їхню подорож А. Стрейчек. – В Олександрівці нас все село зустріло хлібом-сіллю. Після концерту, який відбувся в дерев’яній церкві з ХVI століття, нам влаштували багату гостину, на якій зійшлася вся розгалужена рідня Степана, про яку він до того часу не мав уявлення. Ми провели там з тими щирими й сердечними людьми гарний час.” Частину концерту артисти присвятили дружині М. Мушинки Маґді, яка через два дні мала відсвяткувати сімдесятиліття з дня народження. Свій виступ С. Рак заківчив ностальгічно – ніби улюбленою піснею своєї мами „Ти ж мене підманула”. Дякуючи артистам  М. Мушинка скромно зауважив: „Я радію, що „техніка не спрацювала”, оскільки запланований телефільм аж ніяк не можна порівняти з  майстерним концертом, що тут пролунав”.

В такому полегшеному настрої М. Мушинка продовжив презентацією своїх актуальних книг. В першій з них –  „Národnostná menšina pred zánikom?” (співавтор Олександр Мушинка), виданій до перепису населення 2011 року, опубліковано статистики 260 русько-українських сіл східної Словаччини, в яких при давніших переписах населення більшість жителів голосилося до руської або української національності. В 2001 році таких сіл залишилось лише 30. В 640-стиорінковій книзі крім обширної вступної статті подано короткі відомості про кожне село – від першої згадки по сучасність: про заснування села, кількість жителів в окремих періодах, релігійний і національний склад населення тощо. Книгу було розіслано до кожного зі згадуваних сіл з наміром кращої інформованості жителів про їх походження. Із сумом в голосі він поінформував присутніх про сучасний катастрофічний стан національної свідомості в цьому регіоні, тенденція якого прямує до нашої власної загибелі. Розподіл населення на дві окремі національності – русинів і українців, та ворожнеча між їх лідерами (замість співпраці) в дійсності не сприяє ні одній зі сторін, а, навпаки, веде до тотальної асиміляції обидвох груп.

Перше видання книжки про життя і політично-громадську діяльність Степана Клочурака,  „Лицар волі”, яка вийшла друком 1995 р. в Ужгороді,

викликало значне зацікавлення, головним чином, в Закарпатській Україні, де його ім’я було майже забутим. С. Клочурак був ініціатором антиугорського повстання на закарпатській Гуцульщині, а у 1919 році став засновником президентом Гуцульської Республіки в Ясіні. В міжвоєнний період був головним редактором чотирьох закарпатоукраїнських газет, а в Уряді Карпатської України займав посаду міністра. Після війни дванадцять з половиною років провів у таборах ГУЛАГу, а повернувшись до сім’ї в Прагу 1957 року працював робітником, щоб заробити яку-таку пенсію. В тому часі він зблизився з Мушинкою, який відредагував його спогади „До волі”. Вони появилися 1978 році в Нью-Йорку окремою книжкою і були перевидані  2009 року в Ужгороді. Друге видання монографії М. Мушинки „Лицар волі” (Ужгород 2011) охоплює й „Кримінальну судову справу” С. Клочурака із архіву КГБ в Москві (307 аркушів). Поява книжки була поєднана з відкриттям пам’ятника С. Клочурака в його рідному селі Ясіні Рахівського району. Презентацію цього перевидання М. Мушинка провів якраз на своєму вечері в Празі. Зараз автор готує обширну публікацію „Вибрані твори С. Клочурака”, для видання якої він зараз шукає кошти.

Третя презентована книжка – спогади Наталки Наріжної з Австралії „Дитячими очима”,  не є безпосереднім твором М. Мушинки. Він дав лише  підштовх авторці – дочці директора Музею визвольної боротьби України в Празі Симона Наріжного – до її написання і подбав про її книжкове видання. Авторка провела своє дитинство якраз в Празі – відвідувала тут український дитсадок, українську гімназію та Український вільний університет.  Жила з батьками в будинку Музею, відвідувачами якого була вся українська інтелігенція. Отже вона була в щоденному контакті з визначними українськими постатями цього періоду. Її книжка – автентичний погляд на цих людей яких вона сприймала з позиції дитини. Шестирічною дитиною вона цілі канікули разом з батьками провела у стрия Олександра в селі Заріччя на Закарпатті. Книжка „Дитячими очима” вийшла за допомоги Об’єднання українок Чеської Республіки (голова Марія Прокоп’юк) .

Після презентації відбулася дискусія, в якій академік вичерпно відповів на покладені питання.

Заключне слово мав Уповноважений Посол України в Празі  Іван Грицак , який сказав, що М. Мушинку знає вся Україна. З „Лицаря волі” він довідався багато нового про новітню історію Закарпаття та обіцяв допомогу при виданні „Вибраних творів”.

В кінці головні організатори вечора Віктор Райчинець та Олег Ливінський запросили учасників на чашу вина, де дебати продовжувались неофіційно.

Початкові побоювання академіка, чи акція буде вдалою, не наповнилися. Навпаки, вечір пройшов над очікування всіх дуже успішно. Радість в очах М. Мушинки, з погляду на сердечні оплески і задоволені обличчя присутніх, говорила за все: акція була вдалою. Пражани прийняли пряшівського науковця як свого давнього знайомого – з розкритими обіймами.                                                

Михаела Мушинка, студентка Карлового університету в Празі
 

Степан Рак та Альфред Стрейчек.

Частина учасників вечора (в першому ряді): М. Мушинка, П. Мурашко, Ф. Гібл,  Магда Мишинка, працівник Посольства України та Посол України в ЧР Іван Грицак.

„Я дякую Всевишньому, що він перешкодив демонстрації телефільму, бо від вашого концерту ми мали набагато більше задоволення”. Вліво від нього: С. Рак та А. Стрейчек.

Посол України Іван Грицак та М. Мушинка.

Фото: Ріта Кундлерова та Михайло Мушинка

Теги: Мушинка, Прага

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати