Її головними організаторами були: Інститут суспільних наук САН в Кошицях, Інститут історії України НАН України в Києві, Інститут історії Філософського факультету Пряшівського університету, Філософський факультет ім. Матея Бела в Банській Бистриці та Словацько-українська комісія істориків.
В роботі конференції з доповідями брало участь шістнадцять науковців: із Словаччини, Чехії, України та Польщі. Майже стільки учасників прибуло в Стару Лесну без доповідей – як слухачі.
У вступній доповіді Станіслав Конечний (Інститут суспільних наук САН в Кошицях) освітлив деякі історичні паралелі та диференціації в українському та словацькому національних рухах від середини ХІХ століття до сучасності. Голова Словацько-української комісії істориків та керівник проекту „Рішення українського питання у Словаччині в період соціалістичного експерименту” Маріан Ґайдош, пояснив деякі термінологічні питання в дослідженні та презентації історії русинів та українців Словаччини після 1944 року: „русини”, „карпатороси”, „русі”, „Пряшівщина” тощо та ставлення до них представників окремих напрямів. На його думку, історія як наука не повинна вирішувати, а лише фіксувати окремі факти, тому він згідно з останніми переписами населення у Словаччині, фіксує русинів та українців окремими національними меншинами, не заперечуючи й інші погляди на це питання.
Заступник директора Інституту історії НАН у Києві та голова Українсько-словацької комісії істориків Олександр Реєнт вітаючи учасників конференції, передав головному організаторові найновіші видання свого інституту, головним чином, останні випуски десятитомної „Енциклопедії історії України”(Київ,2003-2013). У своїй доповіді він звернув увагу на методологічні та історіографічні проблеми дослідження, пов’язані з Першою світовою війною. Його колега Степан Віднянський з того ж інституту розглянув т.зв. „русинське питання” в Закарпатті в контексті анексії Криму і сучасної війни у Східній Україні, яке, на його думку, може довести до таких же результатів, якщо, не дати йому належну оцінку. Він заявив, що Україна не заперечує вживати етнонім „русини”, однак при остатньому переписі населення до русинської національності зголосилося всього-навсього 20 000 людей. Його земляк Валерій Падяк (виступав від імені Інституту русинської мови і культури Пряшівського університету) піддав критиці уряд України, який на його думку, не визнає ніби то понад 700 000 русинів Закарпатської області окремою національністю, а лише етнічним суб’єктом українського народу.
Професор Інституту історії ФФ ПУ Петер Шворц наголосив на відповідальності історика при інтерпретації історії на прикладі Підкарпатської Русі та її населення. Працівник Інституту історії права Юридичного факультету Карлового університету в Празі Рене Петраш розглянув проблему дослідження національних питань даного регіону з точки зору юридичної історії. Працівник Історичного факультету Ужгородського національного університету Ігор Ліхтей виголосив доповідь на тему „Проблеми угорських русинів в рецепції словацьких культурно освітніх і політичних діячів другої половини ХІХ – початку ХХ століття”, детальніше зупинившись на діяльності Б. Носака-Незабудова, Ф. Сасінка та М. Годжі. Тетяна Сергієнко з того ж університету познайомила присутніх із новознайденими документами з історії русинів-українців Центральної Європи в архіві Т. Ґ. Масарика в Празі.
Нові факти, головним чином, про рейди Української повстанської армії на територію Словаччини 1945-1948 років із архівів органів безпеки навів у своїй доповіді Михайло Шміґель із Банської Бистриці.
Польську історичну науку на конференції представляв Роман Висоцький з Інституту історії Університету ім. Марії Кур’є-Склодовської в Люблині. Він на прикладі історико-географічного регіону Підляшшя на польсько-українсько-білоруському пограниччі дослідив процес формування етнічної самосвідомості населення даного регіону.
Автор цих рядків познайомив присутніх з внеском визначного наукового та громадсько-політичного діяча русинів-українців Словаччини Василя Капішовського (1914-2002) та презентував свою щойно видану книжку про нього „Вірний син Пряшівщини” (Ужгород, 2014).
В останньому блоці конференції був даний простір молодим науковим працівникам Інституту суспільних наук САН в Кошицях: Стефанії Ковач („Становище та активності українців Галичини в 1914-1917 роках”), Мартину Фурманикові („Русини Спиша 1918-1945 років”), Мартину Шромовському („Процес опції на території Спиша в контексті території північно-східної Словаччини у післявоєнний період”) та працівникові Інституту геотуризму Технічного університету в Кошицях Маріанові Лукачу („Зміна у ставленні органів чехословацьких політичних органів до української еміграції в міжвоєнному періоді”). Своїми доповідями, побудованими, в основному на матеріалах рідкісної літератури та архівних джерел, вони довели здібність продовжити дослідження попередників із застосуванням нової техніки та методів дослідження.
Після кожного з чотирьох блоків доповідей відбувалися жваві дискусії, в яких домінувала тема, чи русини та українці Карпатського регіону є однією або двома національностями. Виступаючі прихилялися до думки, що це питання повинні вирішувати державні органи окремих країн без зовнішнього втручання.
Доповіді, які прозвучали на конференції буде видано в окремому збірнику.
Після закінчення конференції відбулося засідання Словацько-української комісії істориків, на якому керівники національних частин комісії – М. Ґайдош та О. Реєнт подали звіти про діяльність за останній період, документуючи їх конкретними книжковими публікаціями. Українська сторона запропонувала, щоб наступна конференція відбулася восени 2015 року на території України – в Кам’янець-Подільському або Переяслав-Хмельницькому університетах.
Микола Мушинка. Фото автора
М.Ґайдош (другий зліва) відкриває конференцію. Направо від нього О. Реєнт, наліво: С.Конечний та С.Віднянський
Представники Інституту історії НАН України О.Реєнт та С.Віднянський
Частина учасників конференції „за круглим столом”
Фото на згадку