У тому ж 2010 році у Пряшеві Анна Надьова влаштувала виставку картин трьох сучасних єврейських художників – із Ізраїля, Німеччини та Росії. В листопаді 2011 року у Пряшівському Краєвому музеї відбулася її виставка під назвою (НЕ) АНОНІМНІ – про голокост євреїв в часі Другої світової війни та участь у ньому (в ролі жертв) пряшівських євреїв.
Посередництвом тогочасних фотографій, репродукцій статей із преси та численних архівних документів вона показала життя та побут євреїв у Пряшеві та їх депортацію в концентраційні табори. Дехто з тих, що чудом пережив страхіття Освієнціма або їх нащадків брав участь у вернісажі виставки.
Точно через рік – в листопаді 2012 року у тому ж Кураєвому музеї відбулася виставка (НЕ) ЗАБУТНІ під назвою „Долі людей, героїчні вчинки”. Це було своєрідне продовження попередньої виставки. На ній авторка наголос поставила на громадянах Словаччини, які в часі фашистського Словацького штату” (1939-1945) допомогли євреям уникнути голокосту, тобто фізичній ліквідації. А таких у Словаччині було понад 500. На першому місці серед них виступає єпископ Греко-католицької церкві Петро Павло Ґойдич (1888-1960), який особисто або посередництвом священиків своєї єпархії похрестив понад тисяч євреїв, чим запобіг їх відправленню до концентраційних таборів. За благочинну діяльність уряд Ізраїля проголосив П. Ґойдича Справедливим між народами, а Папа Римський Іван Павло ІІ – блаженним, що є першим ступенем до святості. На виставці подано фотографії та життєписні нариси про десятки інших пряшівчан, які ризикуючи власним життям зберегли життя сотням євреїв.
Обидві виставки з успіхом презентувалися також в інших містах Словаччини
В центрі уваги Анни Надьової і надалі є її рідне місто Пряшів, якому, крім згадуваних виставок, вона присвятила кілька інших праць. Між іншим вона є редактором і видавцем неперіодичного словацько-англійського журналу „Пряшів – моє місто” („Moje mesto Prešov – My City Prešov”).
* * *
6 лютого цього року в Культурно-навчальному центрі Державної наукової бібліотеки м. Кошиці відбулася виставка під назвою „Дотик міста”, на якій А. Надьова разом з істориком Петром Борзою показала понад півтори сотні фотографій та фоторепродукцій про історію, культуру та життя пряшівчан від найдавніших часів до сучасності. Майже до кожного знімку подано короткий коментарій.
Є тут факсиміле першої згадки про Пряшів в грамоті угорського короля Белу IV від 7 листопада 1247 року, зображення міста на графіках з 1662, 1716 та 1768 років та цілого ряду зображень міста з 19 століття, серед яких виділяється олія на полотні Яна Ромбайєра „Вид на Пряшів” з 1830 року. 20 століття на виставці представлено фотографіями визначних архітектурних пам’яток через об’єктиви авторки, але й Віктора Заморського, Ладіслава Цупера, Душана Дуґаса та інших фотографів. Є тут знімки історичних палаців, культурних споруд, включно греко-католицької та православної церков, пам’ятників, адміністративних та житлових будинків тощо. Біля кожного об’єкта подано рік або століття його побудови. З побутових фотографій найновішого періоду переважають світлини фольклорних колективів у національних костюмах.
У вітринах представлені кращі альбоми про Пряшів; в одній з них – всі випуски згадуваного часопису „Prešov – moje mesto”.
До виставки було видано каталог-складаночку на крейдяному папері
з п’ятдесятьома переважно кольоровими ілюстраціями та коментаріями до кожної з них.
Відкриваючи цю цікаву виставку Анна Надьова розповіла про труднощі, які їй довелось подолати при розшуках матеріалів, а директор Культурно-навчального центра ДНБ Ян Ґашпар підкреслив виняткове значення виставки, зокрема в наш час, коли Пряшів претендує на запис до Книги культурної спадщини Європи, чого Кошиці вже досягли.
Виставка Анни Надьової „Дотик міста” є достойною репрезентацією третього по кількості населення (після Братислави і Кошиць) міста Словаччини, міста, яке є одночасно і культурним та релігійним центром русинів-українців Словаччини. Вона заслуговує на те, щоб з нею познайомил
Микола Мушинка. Фото М. Мушинка
Анна Надьова на фоні панелів своєї виставки
Частина учасників відкриття виставки. На передньому плані її куратор Ям Ґашпар