Документи свідчать... (14)

Уродженець Кальної Розтоки – народний художник України.

До 100-ліття з дня народження Ернеста Контратовича

Український мистецтвознавець Валентина Мартиненко в монографії „Ернест Контратович” (Київ, 1973) охарактеризувала художника як „ветерана закарпатської художньої школи – цієї самобутньої школи українського малярства” (с. 2) і дала йому таку оцінку: „Контратович – художник великої духовної краси, мудрої скромності і яскравого таланту” (с. 22).

Мало хто знає, що цей народний художник України народився на Пряшівщині. Його імені немає навіть в „Краєзнавчому словнику русинів-українців Пряшівщини” Федора Ковача (Пряшів, 1999). В значній частині статей про цього патріарха закарпатської художньої школи наведено, що він народився в с. Кальна Розтока Великоберезнянського району, а в російськомовному сайті на інтернеті „Karpat Art. Com“ місце його народження названо: „Грязная Ростока Великоберезнянского района Закарпатской области”. Ця нібито великоберезнянська Грязная Ростока повторюється і в кількох інших російськомовних статтях про Ернеста Контратовича.

Славний закарпатський художник майже ціле життя прожив в Ужгороді. Там він і умер на 97 році свого плідного віку. Саме цього 2012 року Україна святкує століття з дня його народження. Величаві виставки його творів відбувалися, відбуваються або будуть відбуватися в Ужгороді, Києві та інших містах України. Тож пригадаймо його і ми.

Ернест Контратович народився 17 травня 1912 року в селі Кальна Розтока Снинського округу в родині учителя народної школи Рудольфа Контратовича, якого угорська влада з-за його „народовецьких” поглядів пересувала в найзахолусніші села „Угорської Русі”, тобто нинішньої Закарпатської області України та Пряшівщини.

Наприкінці життя, будучи вже 95-річним, Контратович за запитання журналістки Віри Кобулей „Чи згадуєте Ви рідне село, в якому народилися?” – відповів: „Дуже часто сниться мені, як я біжу горами, коло мого рідного села Кальна Розтока... От біжу я по горах, потім по долах, а на них багато-пребагато квітів – ромашок, дзвінків, звірибою, розмарину. Стеляться мені під ногами налиті соком трави. Я розкладаю мольберт, беру в руки палітру, пензель і хочу їх намалювати, але відчуваю, що рука слабка, не може втримати пензлик. З цього приводу починаю переживати, що аж прокидаюся зі сну” (Едельвайс Закарпаття, 7. 12. 2007).  

В дитинстві Ернест захоплювався казками старенької бабусі, і ще в дошкільному віці навчився читати й прекрасно малював. В початковій та середній школі захоплювався „Графом Монте-Крісто”, „Робінзоном Крузо”, романами Ф. Купера, а найчастіше малював мандрівних циган та копіював картини класиків образотворчого мистецтва.

Художню освіту здобув в Учительській семінарії та гімназії в Ужгороді (1928-32), де його вчителями малювання були Адальберт Ерделі та Йосиф Бокшай. Паралельно він вчився в Публічній малярській художній школі-студії, де учнями займалися обидва згадувані вже вчителі Закарпатської художньої школи. Великий вплив на художній розвиток Е. Контратовича мали його подорожі в Прагу та Будапешт (в літні канікули), де він мав змогу ознайомитись з найновішими течіями в європейському образотворчому мистецтві.

В 1931 році Контратович став співзасновником „Общества діятелей изобразительных искусств на Подкарпатской Руси”. На хліб заробляв педагогічною роботою, а кожну вільну хвилину присвячував малюванню, подорожуючи в найрізноманітніші куточки Закарпаття. Мабуть, тому він до смерті залишився „завзятим холостяком”. А малював він своїм власним неповторним стилем, який мистецтвознавці означили експресіонізмом. Однак близькі йому були й інші стилі модерного мистецтва.

Мистецтво Контратовича напрочуд народне й романтичне. В його картинах переважають пейзажі та жанрові картини, часто і народні обряди. Майже в кожній з них глядач бачить рідне Закарпаття з його спеціальними негараздами, але прекрасною природою та чудовими людьми.

Після приєднання Закарпаття до Радянської України 1946 року Е. Контратович одним з перших залучився до відновлення художнього життя в цьому регіоні, сповільненого Другою світовою війною та окупацією краю Угорщиною. В тому ж 1946 році він став першим головою новоствореної Закарпатської організації Спілки художників України, організатором та учасником численних виставок. Одна з них відбулася і в Пряшівській галереї 1974 року.

Правда, він не міг не піти на певні поступки комуністичному режимові, однак свої художні принципи він ніколи не зрадив. У 1961 році його було нагороджено званням Заслуженого, а 1991 р. – Народного художника України. Величавими були виставки творів Е. Контратовича у Києві 1972 року, а в Ужгороді 1997 року, присвячені його життєвим ювілеям.

В останні роки він вже не міг малювати, хоч пам’ять в нього була бездоганною. Після чергового інфаркту він два тижні лежав у комі і лише чудом лікарі зберегли йому життя. Сам він залюбки розповідав, що до нього підійшов Бокшай і казав: „Вставай, Ернесте, їдемо малювати в природу!” – „І я після двох тижнів пробудився. Це не лікарі, а Бокшай зберіг мені життя!”

Після цієї пригоди влада подбала про його достойні побутові умови. З-за стану здоров’я значну частину він проводив у санаторію та лікарні, де в нього були окремі кімнати з належним устаткуванням та постійною лікарською опікою. Там його часто відвідували друзі та журналісти, яким він охоче давав інтерв’ю, не піднімаючись з ліжка. В ужгородській лікарні він 20 грудня 2009 року висповідався, причастився і через два дні – 23 грудня (напередодні Різдва) віддав душу Богові.

***

Мені нещодавно вдалося придбати до своєї приватної колекції три цікаві й цінні картини Ернеста Контратовича від власників, які не хочуть бути іменовані. Дві перші картини – з першої половини 40-х років ХХ століття, третя – з кінця 70-х – поч. 80-х років.

1. „Великдень” (пол., олія 74х60 см). На фоні могутніх гір трьохвежова дерев’яна церква бойківського типу, біля якої стоїть дванадцять жінок з шістьома хоругвами. Жінки в народному вбранні. Сьома хоругва оперта на схрещених вербах, під якими сидить мати з дитиною (Закарпатська мадонна). З правого боку – дерев’яна дзвіниця, а перед нею кущ, за яким приховані дальші постаті з хоругвою. Мотив цієї дерев’яної церкви часто повторюється і в картинах Контратовича радянського періоду, однак вже без хрестів і хоругв, які були недопустимі на офіційних виставках. Мабуть тому картина „Великдень” не експонувалася на жодній виставці.

2. „Жінки за селом” (папір, гуаш, 78х55 см.). Три пари маєстатних жінок в такому ж народному вбрані на фоні таких же могутніх гір. Дві жінки з дівчиною з лівого боку повернуті обличчям до глядача, три з правого боку дивляться в гори, ніби чекають чогось незвичного. Справа – дерев’яна сільська хата. Дахи трьох інших хат видно між горами. На передньому плані справа – струнка берізка. Природа тут зображена в кубістичному стилі, досить незвичному для творчості Контратовича. Мабуть, тому ні ця картина ніколи не була виставлена.

3. „Терен цвіте” (полотно, олія 64х78 см.). Картина останнього періоду творчості художника витримана в стилі експресіонізму. І тут жива гірська карпатська природа, яка щойно пробуджується із зимового сну. Наверху ще видно залишки снігу, а внизу вже цвіте терен – такий типовий для раннього весняного пейзажу.

Микола Мушинка. Фоторепродукції Олеся Мушинки

«Нове життя», № 16/2012

Теги: Контратович

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати