На Верецькому перевалі завершився вишкільно-патріотичний табір закарпатського «Сокола»

Старшини табору – комендант Томаш Лелекач, бунчужний Василь Данило, писар Юлія Білинець, старшини "Крига", "Чорнота" та "Йончі" успішно виконали покладені на них обов'язки по організації таборового життя. В програмі таборування – лекції з історії України та Закарпаття, основ націоналізму, медицини, виживання, проведені змагання з пейнтболу, волейболу, теренові ігри. Харчування таборовиків проводилося власними силами: кожного дня двоє юнаків та юнок заступали в чергування по кухні і підсумком їх вправності було вечірнє "Кухарям спасибі!" ( правда, бувало, що й не дуже гучно). Кожен день розпочинався ранковою руханкою і закінчувався вечірнім чаєм і співом українських патріотичних пісень. Не дивлячись на те, що більшість таборовиків вперше взяли участь у подібному заході, під кінець таборування відчувалося, що це одна дружня патріотична команда, яка горить бажанням служити Україні, прикластися до розбудови своєї держави, віддати частину життя на благо своєї нації. Організатори таборування подбали про розваги для таборовиків: були організовані поїздки карпатськими хребтами на квадроциклах, гуцульських конях та піші походи місями Української Слави.

Учасниками табору було проведено очищення та вшанування могил та місць розстрілів борців за Карпатську Україну – карпатських січовиків, поховання були прополоті від бур'янів, прокошені, пофарбовані хрести, на могили покладалися квіти. Було прикро з однієї сторони, що могили не прибиралися з часу минулого сокільського таборування, а з іншої боку всі відчули себе якимись особливими, вищими духом і за сьогоднішню владу, і за тих псевдопатріотів, які тільки говорять про свою любов до України, але нічого не роблять для її утвердження.

Особливими днями для соколят стали ті дні, коли їм випала честь допомагати старшим друзям з львівського комунального підприємства "Доля" проводити розкопки на місці розстрілу карпатських січовиків, а саме – скошувати траву, розчищати ліс, знімати верхній шар грунту, піднести інструмент фахівцям з "Долі"(як їх поважно називали таборовики – "археологами"). І радісно і сумно було, коли знайшли перші останки: радісно, що не пропала дарма декількарічна пошукова робота, ну а сумно – бо невимовна жалоба залягла в серце кожного юного українця за тими героями, які тут полягли, закатовані польськими та угорськими окупантами.

Остерігаючись недоброзичливців, старшини табору заступили на нічне чергування на місці знайденого поховання. Незважаючи на нічний морок гірського лісу, вони відчували тепло та захист своїх попередників-побратимів. І тут, на цьому святому для кожного українця місці, кожен з присутніх давав собі клятву – бути схожим на них, працювати для України, а якщо буде потреба – віддати для неї найдорожче.
 
На прощання було все: і заключна святкова ватра, і співи під гітару майже до ранку, і таборовий "торт", і сльози розставання, і "клятви" зустрітися тут наступного року...

Теги: Верецький, Сокіл, нація, розстріл

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати