Захід почався о 16.00 панахидою у храмі Перенесення мощей блаженного Теодора Ромжі. Відкривав вечір хор ім. Августина Волошина співом Молитви за Україну. З доповідями про життя та діяльність владики виступили: Бокотей В.С., член інституту Історії церкви; Паславський І., доктор історичних наук; Маргітич М.А., кандидат економічних наук; Зейкан В.В., доктор богослов’я, декан Хустський; о. Бровді Ю.І., парох с. Боржавське; Гаюк В., заслужений працівник культури України; о. Носа В.В. Ставр. прот.; Масляник О.І., заслужений журналіст України; Піпаш В., кандидат історичних наук; о. Данилаш В.М., декан Великоберезнянський; о. Костак І.В., декан Іршавський; о.Копич М.І, декан Великобичківський; о.Пелехатий І., гол.редактор газети «Нова Зоря». Кожен з учасників тепло й позитивно відзивався про владику Івана Маргітича. Ця щира й одважна людина була справжнім патріотом своєї держави.
Практично всі виступи зводилися до одного: існування окремої від Української греко- католицької церкви Мукачівської греко-католицької єпархії є неприроднім, шкодить єдності українського народу та сприяє сепаратизму на Закарпатті.
На вечорі памяті було відкрито заманіфестовано бажання закарпатських греко-католиків до об’єднання в Української греко-католицької церкві.
На завершення було оголошено звернення вірян до проводу МГКЄ про початок беатифікаційного процесу Івана Маргітича.
Довідка
Владика Іван відомий тим, що прагнув об'єднання Мукачівської єпархії (Церкви свого права) та УГКЦ. За активну участь в житті свого краю він заслужив титул «народний єпископ»..Народився 4 лютого 1921 року у с. Велика Чингава (нині с. Боржавське) Виноградівського району в сім'ї хлібороба Антона Маргітича.У 1946 р. закінчив Ужгородську духовну академію, а 18 серпня був висвячений на священика. Він ревно виконував священицькі обов’язки в Успенському храмі м. Рахів. Навчався в Хустській гімназії, брав активну участь у Пласті. У березні 1939 р. прагнув іти на Красне поле захищати Хуст від гортіївської навали, однак юнака повернули додому.У 1941 р. вступив до Ужгородської духовної семінарії. У наступному році був засуджений на 2 роки угорським військовим трибуналом за належність до українського національно-визвольного підпілля, яке ввійшло в історію як Ковнерівське. Звільнений за амністією. 18 серпня 1946 р., закінчивши семінарію, отримав ієрейські свячення від владики Теодора Ромжі. Був помічником пароха у м. Виноградові, потім адміністратором у Рахові. На початку лютого 1949 р. у церкву під час служби зайшли НКВДисти, забрали священика з собою, але потім відпустили, попередивши, що повинен негайно залишити Рахів. Тож І. Маргітич повертається на Виноградівщину і до 3 березня 1951 р., коли був заарештований, здійснює підпільні Богослужіння в різних селах. Засуджений на 25 років таборів, звільнений у вересні 1955 р. за амністією. Надалі довгі десятиліття, працюючи вдень у колгоспі, вночі підпільно займався душпастирством. Через переслідування, на певний час був змушений залишити Закарпаття, куди повернувся в 1963 р. Після багатьох невдалих спроб примусити зрадити свою віру 5 березня 1951 року о. Івана було заарештовано та відправлено в табори Гулагу в м. Омськ. Там він перебував до 6 вересня 1955 року. Отець Іван був звільнений і повернувся на Батьківщину. Генеральна прокуратура реабілітувала його в січні 1992 року.Отець Іван Маргітич, виконуючи пастирську роботу в підпіллі, завжди підтримував зв'язки зі священиками і єпископами Мукачівської, Львівської та Івано-Франківської єпархій. У 80-х роках брав активну участь у боротьбі за легалізацію і реабілітацію Греко-католицької Церкви як член комітету її захисту. У 1987 році був учасником першої делегації УГКЦ (м. Москва).10 травня 1987 року у Львові єпископ Івано-Франківської єпархії Софрон Дмитерко уділив йому архієрейську хіротонію. Після легалізації Греко-католицької Церкви в 1989 році, владика Іван Маргітич як єпископ-помічник брав активну участь у відродженні греко-католицьких громад і парафій Мукачівської єпархії. Помер владика Іван 7 вересня 2003 року при освяченні нового престолу у селі Пилипець Міжгірського району Однак він залишається вірним своїй церкві і народу, за що 10 лютого 1949 р. працівники КДБ виселили його з парафії.