Валерій Лунченко: «Спокійні» вибори на Закарпатті – це ілюзія, вигідна владі і нею культивована».

– Пене Валерію, перше питання традиційне: як загалом оцінюєте парламентські вибори, що відбулись в Україні?

– Об'єктивна оцінка будь–яких виборів має враховувати три складові – передвиборчу кампанію, день голосування і підрахунок голосів. Так от, якщо неупереджено проаналізувати ці складові, висновок  напрошується один – парламентські вибори 2012 року в Україні не були демократичними, вільними і чесними. І, як наслідок, їх результати не відображають реальні настрої та волевиявлення людей. Як не намагалась влада імітувати демократичність виборчого процесу, ми все одно стали свідками повного набору порушень – від маніпуляцій з комісіями і тотального адмінресурсу, до захоплення дільниць "Беркутом", підтасовки результатів голосування та судового рейдерства. Не дарма ж міжнародні спостерігачі, а також офіційні представники ЄС, Німеччини, США, Канади назвали ці вибори кроком назад у демократичному розвитку України.

– Наскільки подібні негативні оцінки стосуються виборів на Закарпатті? Адже зовні у нас ситуація виглядала спокійнішою і гучних інцидентів ніби не спостерігалось?

– Відсутність погромів на дільницях і гучних скандалів у день голосування ще не означає чесності виборів.  А те, що технології спотворення вибору людей стали більш скритими і "витонченими", не дає підстав говорити про відсутність порушень. Зараз усіх намагаються переконати, що на Закарпатті все відбувалось безконфліктно і спокійно, що закарпатці пасивні і їх все влаштовує. Це – ілюзії, вигідні  владі і нею ж культивовані.  Насправді ситуація в області мало чим відрізнялась від загальнодержавної. Починаючи з нарізки округів під конкретних кандидатів, формування ручних для влади виборчих комісій, повального використання адмінресурсу, і закінчуючи обмеженням доступу опозиції до ЗМІ, псуванням бігбордів та побиттям агітаторів. Про всі ці речі представники Об'єднаної опозиції публічно сигналізували на кожному етапі передвиборчої кампанії. А те, що відбувалось в області за два–три дні до виборів та у день голосування – взагалі тема окремої розмови.

– Чи задоволені Ви, як керівник регіонального виборчого штабу, тими результатами, які отримала в Закарпатті ВО "Батьківщина"?

– Було б неправдою стверджувати, що отриманий результат повністю задовольняє. Не секрет, що ми розраховували отримати перше місце за партійними списками (27–30% голосів), а також провести двох депутатів по мажоритарних округах. Ці очікування базувались на об'єктивному розкладі симпатій виборців, підтверджених, між іншим, усіма соціологічними опитуваннями, що проводились в регіоні. Однак підсумкові результати виборів зусиллями влади буди істотно "відкориговані". Тому хоч у відсотковому відношенні ВО "Батьківщина" здобула приблизно очікуваний результат (майже 27,7%, тобто десь на рівні попередніх виборів 2007 року), цього не вистачило для одноосібної першості. Тим не менше, не зважаючи на тотальні маніпуляції, про які скажу окремо, по партійній лінії влада програла на 3-х з 6-ти виборчих округах і в 9-ти з 18-ти адміністративних одиницях краю. І загалом опозиційні сили здобули в Закарпатті відчутну перевагу.

– Але ж влада навпаки рапортує про свою перемогу в області, вказуючи на перше місце Партії регіонів з набраними понад 30% голосів? Як тут бути?

– Давайте не забувати, що опоненти влади публічно йшли на вибори двома опозиційними колонами в особі ВО "Батьківщина" та партії "Свобода". З цього приводу були оголошені чіткі програмні домовленості, узгоджені єдині кандидати на всіх округах, підписано угоду про спільну коаліційну діяльність у майбутньому парламенті. Тобто кожен виборець знав, що ставлячи в бюлетені позначку за ці політсили,  він голосує за єдину опозиційну команду. Тому спільний результат "Батьківщини" та "Свободи" в Закарпатті на рівні понад 36% явно перевищив показники партії влади. І це навіть не враховуючи 20% голосів за партію "УДАР", котра також задекларувала опозиційність до влади і координувала свої дії з ВО "Батьківщина"  на окремих округах. Таким чином, маже дві третини закарпатців свідомо проголосували проти діючої влади і Партії регіонів.  До речі, на моє переконання, соціологи не надто погрішили проти істини, розмістивши Партію регіонів саме на третьому місці в політичних уподобаннях краян…

– Що маєте на увазі?

– Результат Партії регіонів в Закарпатті немає нічого спільного з її рейтингом як політичної сили. Усім зрозуміло, що це показник, який "зробила" влада, застосувавши весь можливий ресурс примусу і підкупу. Причому, аби створити видимість чесних виборів в очах міжнародної спільноти, влада у "неблагонадійних" областях відійшла від технологій відвертих фальсифікацій і підтасовок. Натомість ставку зроблено на тотальний підкуп та адмінресурс. Саме підкуп і контроль за волевиявленням людей дали змогу владі "нагнати" потрібні показники і в Закарпатті.  "Каруселі" і маніпуляції при підрахунку голосів, хоч і були зафіксовані, та все ж мали локальний характер.

– На чому ґрунтуються зроблені Вами висновки? Адже задокументованих доказів масового підкупу людей не зафіксовано…

– Про те, що в багатьох районах краю масово роздають гроші і збирають копії паспортів у людей, знали майже усі. Інша справа, що оцінити масштаби цього процесу, а тим більше зупинити його, правоохоронна система не хотіла і не змогла. Сьогодні все списують на відсутність заяв від людей і складну процедуру доведення подібних правопорушень. Але ясно, що це лише відмовки. Зрештою, повністю приховати сліди виборчих маніпуляцій  неможливо. Наприклад, давно доведено, що аномально висока явка виборців у поєднанні зі значною перевагою на користь певної партії чи кандидата – головна ознака спотвореного волевиявлення. Якщо уважно проаналізувати під цим кутом зору ситуацію з голосуванням на Закарпатті, то виходить доволі дивна картина.  У виборчих округах №69,71 і 72, де перемогли "Батьківщина" і "УДАР", явка виборців на момент закінчення голосування склала відповідно 46%, 44% і 36,8%. Для порівняння, в округах №68,70,73, де перемогли регіонали, явка становила 63,8%, 65,7% і 54,1%. Як бачимо, різниця між округами доходить до 20%! Припущення про випадковий збіг обставин не приймається, оскільки такі ж розбіжності у явці зафіксовано в межах одного району, що входив до різних округів. Наприклад, явка на дільницях Іршавського району в округах №69 і №71 де перемогла опозиція склала 41–42%, а в переможному для регіоналів окрузі №73 – 50%. Аналогічна картина у розділеному між двома округами Берегівському районі. На Мукачівщині  у селах  опозиційного округу №69 явка становила 46%, а в сусідніх селах тріумфального для Партії регіонів округу №70 – уже цілих 70%!

Якщо з округів опустимось на рівень районів і міст, то отримаємо схожу закономірність.  При середній по області явці виборців на рівні 51% , названий показник склав у В.Березнянському районі – 64%, Воловецькому – 67%, Міжгірському – 61%, Ужгородському – 66%, Перечинському – 70%! Чи варто дивуватись, що саме з цих районів надійшло найбільше сигналів про масовий підкуп виборців і саме в цих районах Партія регіонів немов під копірку набрала 40–46% голосів, синхронно випередивши "Батьківщину" в середньому на 20%!

Не буду переобтяжувати вашу увагу прикладами з конкретних дільниць, на яких є явні ознаки фальсифікацій. Крім "легендарної" дільниці в Середньому на Ужгородщині, де з 310 виборців, 304 проголосували за Партію регіонів а 306 за її висуванця–мажоритарника, налічується ще десятки дільниць з подібними результатами – явка вище 75%, голосів за партію влади та її кандидата – 70–85%! Саме тому, я переконаний, що реальна підтримка Партії регіонів на Закарпатті була в кращому разі, як на попередніх виборах, десь на рівні 18–19%...

– Відверто кажучи, сумніви в чесності виборів і достовірності їх результатів на Закарпатті висловили уже чимало експертів та журналістів. Однак серед причин того, що сталося, називають і прорахунки з боку опозиції, її нездатність мобілізувати електорат і протидіяти фальсифікаціям. Як Ви це прокоментуєте?

– Я розділив би проблему на дві частини. Що стосується мобілізації наших прихильників та опозиційного електорату загалом, то тут дійсно були певні труднощі. Свої недоліки ми бачимо і визнаємо. Однак я категорично не погоджуюсь, коли всю відповідальність за недопущення фальсифікацій чи підкупу покладають на опозицію. Будьмо реалістами: опозиція – не воєнізоване формування чи спецназ. Це звичайні люди – вчителі, лікарі, робітники і службовці, у яких є робота і сім'ї. Так, вони можуть зайняти активну позицію і зафіксувати порушення. Але за умови, якщо ефективно і справедливо працює вся правоохоронна система. А у нас ця система сама є частиною адмінресурсу, задіяного в інтересах партії влади та її кандидатів. То на кого скаржитися і проти кого виступати? Люди бачать цю фальш і безкарність, вони навчені гірким досвідом попередніх виборів.

– Але принаймні керівники опозиційних сил повинні пробувати якось змінити цю ситуацію, в тому числі проявляти ініціативу, показувати приклад….

– Ніхто не може сказати, що в Закарпатті опозиція мовчки спостерігала за ситуацією. Підніміть пресу і наші заяви за весь період виборчої кампанії.  Ми чітко фіксували, доводили до громадськості і правоохоронних структур усі випадки порушень в ході виборчої агітації, факти застосування адмінресурсу до активістів і тиску на представників опозиції в комісіях. У середині серпня я, як керівник виборчого штабу, а також усі кандидати–мажоритарники від опозиції публічно звернулися до влади та правоохоронців із закликом не допустити в Закарпатті підкупу виборців. За декілька днів до голосування, коли лавиною пішли сигнали про підкуп виборців у гірських районах, я особисто заявив про це в пресі і письмово звернувся до прокуратури. І що ви думаєте? Моє звернення, як керівника виборчого штабу і депутата обласної ради, про факти підкупу в Міжгірському районі прокуратура декілька годин взагалі не приймала. Яким після цього могло бути її реагування? І що вже казати про пересічних громадян, якщо таке ставлення було до звернень суб'єктів виборчого процесу?! 

– Чи були опозицією задіяні механізми оскарження порушень в окружних комісіях і судах і яка результативність цих спроб?

– Звісно ми апелювали до окремих окружних комісій, але там робили вигляд, що скарг про порушення взагалі не існує. Їх просто не брали до розгляду, як це було в ОВК№68! З фактами про фальсифікації виборів на декількох дільницях Ужгорода і Ужгородського району ми звернулися до адміністративного суду, але замість розгляду справи по суті отримали фарс. У позовах було відмовлено без розгляду обставин, заслуховування свідків та представників комісій! Складалося враження, що залякані члені окружкомів та судді старалися чимшвидше зафіксувати вигідний владі результат і вмити руки. А як розцінювати події в ОВК№71, яка під тиском регіоналів і на підставі абсурдних судових рішень почала просто скасовувати результати голосування дільниця за дільницею. Причому, на тих дільницях, де Партія регіонів та її висуванець Деркач програвали, вибори визнавали недійсними повністю. А там, де програвав лише Деркач, а регіонали мали прийнятний результат, скасовувалось голосування лише по мажоритарному округу. Тому на цих виборах, і контрольовані владою ОВК, і суди грали по суті в одні ворота.

– До речі, про події в ОВК №71. Коли виник конфлікт навколо результатів виборів на цьому окрузі, то Ви, судячи з усього, підтримали позицію П. Балоги. Це сталось тому, що по іншу сторону барикад опинились регіонали та їх кандидат С.Деркач, чи були якісь інші причини?

– Наше втручання у ситуацію з підрахунком голосів на окрузі №71 жодним чином не пов'язано з підтримкою П.Балоги.  До нас звернулись родичі двох членів ОВК, які були делеговані в комісію по нашій квоті, і які дивним чином просто зникли на два дні. Як з'ясувалось, зникли не лише вони, але загалом 10 членів ОВК, яких згодом посеред ночі привезли в одному автобусі вимучених і заляканих, зате з чіткою установкою – голосувати за скасування виборів на певних дільницях. Тут же біля будівлі ОВК №71 було стягнуто підрозділи "Беркуту" і "групу підтримки" регіонала Деркача з числа його однопартійців. Усе йшло до повторення сценаріїв, які влада використала у Первомайську та Обухові, де перемогу кандидатів визначали замовними рішеннями судів або кийками спецназу. Тому наше втручання у ситуацію було виправданим і необхідним.  Як до речі і втручання представників "УДАРУ", "Свободи" та інших партій, які тієї ночі і наступного дня не дали владі розтоптати закон та волевиявлення людей.

– А як тоді бути з заявами рідного брата переможця виборів на окрузі №71 В.Балоги про те, що він упродовж усієї кампанії підтримував опозиційні сили? Це була моральна підтримка, чи щось інше?

– У регіональному штабі Об'єднаної опозиції не існувало жодних домовленостей про підтримку чи співпрацю з В.Балогою. Більше того, виглядало б дивно, якби така співпраця існувала, враховуючи його перебування на міністерській посаді в уряді Януковича–Азарова… Зрештою, якщо не брати до уваги заяви та політичну риторику, складалось враження, що змагання між ЄЦ і ПР в Закарпатті велось за те, щоб показати Центру, хто тут краще контролює ситуацію і вміє "забезпечити" результат на виборах.

– Чи не в тому одна з причин програшу опозиції на закарпатських мажоритарних округах, що змагались тут адмінресурс і "грошовиті мішки"? Чому не на всіх округах були єдині опозиційні кандидати і наскільки взагалі це мало значення для результату?

– Мабуть ні в кого не було сумнівів, що повернення у виборчу систему мажоритарної складової збільшить шанси на обрання тих, хто має гроші чи владу. Людей, на жаль, привчили, що  в голосуванні на мажоритарному окрузі обов'язково присутня якась меркантильна складова. Склався стереотип, що добрий кандидат той, хто щось роздає лікарням і школам, будує спортмайданчики, перерізає стрічки, роздає продуктові набори і т.д. Сьогодні лунають закиди, що в опозиції не вистачило на округах яскравих і потужних особистостей. Але фактом є те, що майже дві третини мажоритарників потрапили в парламент насамперед завдячуючи потужному адміністративному чи фінансовому ресурсу.  Ясна річ, що є і поляризовані регіони, де головну роль зіграла політична складова, а не гроші (Галичина, Київ). Однак загальної картини це, на жаль, не міняє. Щодо єдиних кандидатів від опозиції, то тут не все так просто. Принаймні на Закарпатті. До прикладу, єдиний кандидат від "УДАРУ", "Батьківщини"  і "Свободи" був висунутий  на окрузі №71. За підсумками виборів він (а це був висуванець партії "УДАР") набрав майже 21% голосів і зайняв третє місце. В той же час, сумарний результат за три названі партії склав на Хустському окрузі 64,9% голосів, тобто втричі більше, ніж за єдиного кандидата! Отже об'єднання голосів не відбулося. Не менш цікава ситуація на окрузі№70, де представник "Батьківщини" єдиним кандидатом став де–факто (партія "УДАР" не схвалила  факт зняття свого кандидата) і набрав 35,6 тис. голосів (36%). Це рівно стільки ж, як набрали в сумі "Батьківщина" і "Свобода".  А от питання, кому відійшли на цьому окрузі майже 16 тис. голосів за партію "УДАР", залишається без відповіді…

– А як бути з Ужгородським виборчим округом, де, як вважалося, влада не має шансів на перемогу, але все змінилось через неузгоджені дії всередині опозиції?

– Знаєте, навколо виборів по округу №68 було і є багато емоцій, але мало конкретних аргументів. Давайте розберемось. Коли один з претендентів знехтував процедурою і пішов самовисуванцем, проголосивши себе "найсильнішим кандидатом" від опозиції, ми що - мали це прийняти як факт, без застережень і обговорення?  Тим більше, що питання ставилось так: або я, або ніхто інший. Чи, можливо, Об'єднана опозиція мала погодитись на мову ультиматумів, самодіяльність та сумнівні методи ведення агітаційної кампанії? Чи допомогли цьому кандидату фальшиві агітки на його користь нібито від імені Ю.Тимошенко і В.Кличка? Гадаю, що ні, але виборців увесь цей балаган однозначно дезорієнтував. Результатом стало те, що електорат "Батьківщини" в цьому окрузі (понад 28%) розділився між двома кандидатами – А.Сербайлом і самовисуванцем П.Чучкою. Але зверніть увагу, що для перемоги над кандидатом від влади цього і так було замало! Слід визнати, що значна частина прихильників "Свободи" і "протестних" виборців проголосувала за С.Ратушняка, який теж бачив себе єдиним фаворитом. Ще понад 6% виборців отримав кандидат від "УДАРУ", партійне керівництво якого до останнього дня переконувало себе і всіх у його високих шансах на перемогу. Однак найбільше питання у тому, чи була хоча б теоретична можливість об'єднати поляризований, зорієнтований виключно на якогось свого кандидата, ужгородський електорат? Весь перебіг і результати виборів дали однозначно негативну відповідь на це питання. І не варто шукати "крайніх", а тим більше, звалювати все на опозицію.

– Чи існують в нашій країні хоча б перспективи прийти нарешті до чесних, демократичних виборів, де не буде фальсифікацій, тиску влади, втручання судів і підкупу? Від чого це залежить і як, на Вашу думку, цього досягти?

На мій погляд, фальсифікації стають неможливими, коли є критична маса їх суспільного несприйняття. Щось подібне було під час президентських виборів 2004 року, але, на жаль, не стало нормою. Коли в громадській думці домінує небайдужість і готовність до рішучих дій, це буквально нутром відчувають усі ті, хто звикли маніпулювати на виборах. І тоді ні чиновник, ні міліціонер, ні суддя, ні член виборчої комісії не наважується посягнути на голос виборця. Щодо підкупу, який на цих виборах набрав масштабів епідемії, то це окрема тема. Адже продаючи свій голос за 100–200 гривень, людина стає по суті співучасником виборчих маніпуляцій і втрачає моральне право вимагати справедливості у влади і суспільства! Особисто я не вірю, що ситуація з підкупом виборців геть безнадійна.  Як правило, підкуп ефективний там, де є можливість різними способами проконтролювати наслідки голосування. Поки що, з допомогою адмінресурсу це спрацьовує переважно в сільській місцевості.  У містах  ситуація змінилась і найкраще підтвердження цьому  – підсумки виборів у Києві, де переміг принцип "бери гроші, а голосуй по совісті". До речі, щось схоже відбулося на Закарпатті, де опозиція перемогла в усіх містах, за винятком Берегова. Важливе значення має також невідворотність покарання за виборчі фальсифікації. І не випадково представники опозиційних партій визнали це своїм першочерговим завданням у новому парламенті.

Лариса Липкань

Теги: Лунченко, інтервю, Ужгород, вибори, ВР

7 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати