Кому більше дано – з того більше спитають
Після виступу люди задавати різноманітні запитання лідеру «Свободи», і я скористалася моментом висловити Олегу Ярославовичу подяку за те, що будить в нашому серці високість, покладену туди Богом і нашими батьками. Ту високість, яка понад страх, понад щоденні турботи веде нас до омріяної всіма мучениками Великої України. Я вдячна Олегу Тягнибоку за неї – за ту мрію, яку він взяв до рук як прапор боротьби, як естафету і гідно її несе. Бо хто як не він? Кому більше дано – з того більше спитають.
А ми наче торгаші на базарі прицінюємося до кандидата… За які закони голосуватиме «Свобода», коли пройде до парламенту, за що боротиметься… Ми забуваємо, дорогі друзі, що це – Тягнибок, це – українські націоналісти! Вони йдуть здобути нам справжню Українську державу, а все інше – додається. Це ж Тягнибок! І мільйони закатованих дивляться йому у вічі, а не якийсь наш закон про відкликання депутата чи ще щось. Але ті мільйони мертвих, живих і ненароджених дивляться і на нас. З надією, що буде кара катам, що нарешті буде гідне життя на тій Україні для нас і для прийдешніх поколінь, за яку вони каралися і гинули. І їхня жертва нерівноцінна, адже нам з вами доведеться голосували за фіранкою, де ніхто не бачить, а не зі зброєю в руках здобувати самостійність. Тож поможімо цьому чоловікові, бо він не затулить собою всієї України. Самі будемо тим євшан-зіллям, що збудить душі заснулих.
Відкиньмо страх, бо ми йдемо за Правду і волосина не впаде з нашої голови без Божої волі. Відкиньмо щоденні гризоти про хліб насушний і берімося до праці!
Люди завжди хотіли голосувати за «Свободу», але їм нашіптували, як той едемський змій: «Наша правда не на часі», «Тягнибок за різкий, треба брати м’якше», «Віддавши голос за «Свободу», українська демократія втратить шанс». І ми, обдурені, не голосували за «Свободу», обирали, як прийнято говорити, «менше зло». І довибиралися… А Правда наша як стояла жебрачкою біля порога, так і стоїть. Але настав час, коли більше не може там стояти, бо несила! А «менше зло» заливається солов’їно, і знову йде на вибори з красивими гаслами, позичивши очі у Сірка.
Тож нарешті зрозуміло, що не буває зла меншого, чи більшого. Зло є злом, а добро є добром. Правда не йде широкою дорогою і не набирає 99 відсотків на виборах. І хай би Тягнибок набрав ОДИН голос, але то мав би бути мій голос. Тим більше, що наш солов’їний екс-президент не приховував того, що не хоче нічого мати з націоналізмом, коли відрікся від нашого чоловіка, як Петро від Христа, за СЛОВА ПРАВДИ, сказані на Яворині.
Але в далекому 2004-у році ми на ті слова не зважали, а якби хтось нас упоминав, ми б затоптали того чоловіка. Так було. А що ми маємо нині? Нині маємо клонований ворожою рукою націоналізм. І хай сивочолий дідусь-оунівець, як той казковий Іван, стоїть на роздоріжжі і думає, куди ж йому іти, за кого бути: за Всеукраїнське об'єднання «Свобода» чи за Конгрес українських націоналістів, який пліч-о-пліч йде на вибори з солов’їним нашоукраїнцем? Хто, хто посмів покласти націю перед таким вибором?! Пан Брацюнь? Товариство, чи можете собі уявити, аби Бандера з Шухевичем товклися з приводу того, хто з них більший націоналіст? Аби хтось із них приєднався до Сталіна, покинувши свого брата, не зрадів його успіху?
Звертаюся до Вас, націоналісти, що є в КУНі. Ваше керівництво ухвалило таке рішення йти на вибори разом з солов’їним, але партія не галера, і Бог Вас до неї не прикував. Є Україна і є ідея – їм і служіть! Дійте, як велить совість, а не за циркуляром! А щодо «захисти солов’їну» відповім: буде Україна – буде й солов’їна! І не говоріть про святі речі всує. Не давіть на жалість: «Захисти солов’їну»… Як мило звучить, душероздираюче, аж плакати хочеться… Пам’ятаймо, що наш екс-президент великий майстер гри на почуттях: любити мамку, діточок, любити Батьківщину! Але не діточок пана екс-президента душили газом і били чобітьми під Українським домом, а чужих дітей зі «Свободи». Безіменних, бо не хочуть за це ні посад, ні нагород. Колись люди Януковича поклали мене перед вибором: або підтримка Ющенка, або робота. Я вибрала перше, але я ніколи за тим часом не шкодую, бо ми йшли за Україну. І не наша це ганьба... Та й, зрештою, від кого захищати солов’їну? А чи не від тих, кого Ющенко міг, але не захотів відправити на смітник історії? Тож нехай захищає й далі, адже йому посад і повноважень й досі мало!
Дорогі друзі, однодумці! Як і колись давно, на перших президентських виборах, чиясь диявольська рука ставить нас перед безглуздим вибором. Пам'ятаєте, як ми мусіли розриватися між Чорноволом і Лук’яненком? Історія розсудила, як завжди: де двоє чубляться, там третій користає. Ми відкинуті тим рішенням наших патріотів назад на багато десятиліть. Чехи вибрали собі мученика за батьківщину Гавела, а ми пішли туди, звідки щойно вийшли. Тож не ходімо манівцями, не випробовуймо Боже терпіння. Не шукаймо порошину в оці брата свого. Не думаймо, що нині нам не з руки підставити Тягнибоку своє плече. Це не кандидат, це – Тягнибок, за яким націоналісти, які у всі часи на смерть стояли за Україну! Може, остання потуга, на що спромоглася ще наша земля, яка втомилася родити героїв. Не прибиймо їх до хреста своїми духовними лінощами.
Якщо Ви з Тягнибоком, то вам багато дано, у вас є та високість, про яку я говорила. Берімось до праці. І ця праця дасть нам повагу друзів і недругів. Це так чудово, коли ти один там, де у когось цілі штаби, гроші, ресурси, але на твоїй стороні ПРАВДА, яка поборює все.
«Я був завжди й понині гордий з того, що я український націоналіст. І так нині, Боже, допоможи!»
Люди голосуватимуть за «Свободу», бо немає того числа достойних, з яких вибирати. Сьогодні альтернативи націоналістам немає. Але потрібно ті голоси зберегти. Бо таке ганебне явище, як агітатор чи член комісії «напрокат», у нас, на жаль, побутує. Тому йдіть спостерігачами і нехай вам там не вказують на ваші права. Адже ви маєте всі права, бо це наша земля, і вирішується ваша доля!
Треба просити людей, просити задля них самих. Пояснювати. Бо лиш мудрі, далекоглядні, чисті серцем люди уболівають за Всеукраїнське об’єднання «Свободу» і ведуть за собою. Я свідома того, що наша справа переможе не нині і не завтра, але її тріумф здійсниться. І чим більше ми докладатимемо зусиль, тим швидше настане той час, коли це відбудеться. Робімо її спільно, бо ми є містком між нашими батьками і нашими дітьми та внуками. Хтось має їх навчити тому, що ми живемо негідно, але так має бути. Ми, як священний вогонь, несемо наш ідеал. І ми мусимо його нести. Ми щось утратимо, нас не чекають вигоди на цьому шляху. Але ж те, що здобудемо, є безцінним. Покажімо наш гонор, гонор, дорогі друзі, за те, що є на своїй українській землі.
І ще, окрім тієї галочки за «Свободу», навпроти № 11 у виборчому бюлетені, ми голосуватимемо за персоналії, що висуваються на мажоритарних округах від ВО «Свобода». Ми маємо щодо цих людей ставити високу планку. Ми, закарпатці, повинні проголосувати за Олега Куцина, який балотується по 72-у виборчому округу від «Свободи» в Тячівському та Рахівському районах. Нам потрібна Україна. Справжня українська Україна, а не її колоніальний малоросійський варіант! І хто не Бубка – не підходь!
Людина слабка, її можна зламати, залякати, покласти перед вибором. Але незламна наша ідея, наше право гідно жити під українським небом на українській землі. Їй і служімо. Вам, друже Тягнибок, і вам, друзі націоналісти, бажаю вистояти у цій нелегкій боротьбі. Чого і всім нам бажаю! Щоб ми могли сказати про себе, як Зеновій Красівський: «Я був завжди й понині гордий з того, що я український націоналіст. І так нині, Боже, допоможи!»
Слава Україні! Слава тим борцям, які встають і встануть завтра за Вільну Соборну Українську Державу!
Оксана Русин, вчитель української мови та літератури, Свалявський район
Оксана Русин під час зустрічі в Мукачеві
