Кар’рний кар’єрист, або Чим глибше в надра, тим більший апетит

ДОВІДКА

Нині найбільш вразливими до рейдерських атак є акціонерні товариства. Оскільки їхні акції перебувають у вільному продажу, придбати невеликий пакет акцій для рейдера не є проблемою. Придбання акцій – це перший крок до захоплення підприємства (якщо, звісно, покупець переслідує таку мету). Далі новоспечений акціонер реєструє їх у реєстратора товариства і розробляє план заходів для захоплення підприємства. Переважно використовують механізм блокування діяльності керівного органу підприємства-жертви через судові позови. До прикладу, акціонер-неофіт може звернутися до суду з позовом на основного акціонера. Суд виносить ухвалу про забезпечення позову, якою арештовує його (найбільшого акціонера) пакет акцій. Далі рейдер проводить збори акціонерів, змінює керівництво підприємства, і до того часу, поки основний власник підприємства доведе-таки в суді, що він не верблюд, ситуація на підприємстві зміниться кардинально.


Практикують рейдери і захоплення підприємств через процедуру банкрутства чи фальсифікацію незаконно створеного. Цей шлях є складніший від корпоративного захоплення, однак не менш дієвим, оскільки важко знайти підприємство, яке нікому нічого не заборгувало. Рейдери в цій ситуації вивчають кредитну історію підприємства і шукають способів порушити в суді справу про банкрутство підприємства чи мотивують його незаконність. Далі рейдер може діяти кількома способами – або скупити борги підприємства і таким чином отримати більшість у раді кредиторів, або ж домовитися з іншими кредиторами, щоб призначити свого арбітражного керуючого. Арбітражний керуючий під час процедури банкрутства підприємства фактично виконує функції керівника такого підприємства, а отже може порядкувати на підприємстві як повноцінний господар. Тоді як акціонери в цьому випадку практично не мають впливу на підприємство.

Сьогодні відбудеться суд за по зовом ЗАТ «Будавтодор» до АТЗТ «Андезит». А втім, усе по порядку. Історія Радванського кар’єру сягає у сиву давнину. Ще за часів Австро-Угорської імперії це під-приємство було майже одним із найбільших у Карпатському краї. Про це свідчать вироби, виготовлені на підприємстві, яким понад 100 років. Вони збереглися у монументальних пам’ятниках не лише Закарпаття, а й багатьох міст Угорщини і Словаччини. А колоті вироби, так звані коцки, не тільки прикрашають, але й надійно служать на набережних, мостових залізничних переходах, підпірних стінках та ін. За часів Чехословаччини кар’єр продовжував розвиватися і був одним із найперспективніших підприємств. Зміни сталися після війни. На підприємстві встановили нове дробильне обладнання і кар’єр почав випускати лише бутовий камінь і щебінь. У 60-их роках Радванське кар’єроуправління як найрозвинутіше підприємство відкрило нові кар’єри і дробзаводи на території області – у Діловому, Мужієві, Рокосові, Шелестові.

Але у цьому світі усе підвладне часу, який залишив відбиток і на нашому об’єкті. Так у 1976-1978 роках згідно з розширенням меж міста Радванський кар’єр опинився на території обласного центру. А постійні вибухові роботи, що велися тут, заважали жителям сусідніх вулиць. Тож владами різних рівнів було прийнято рішення – не порушувати спокій ужгородців і кар’єр закрити. З того часу городяни почали використовувати водойму для відпочинку.

Але ж на підприємстві працював колектив з понад 200 чоловік, аби його зберегти, було прийнято рішення про передачу Оріховського родовища андезитів Радванському кар’єру. На той час основна продукція – щебінь, входила в номенклатуру Держплану і була дефіцитом для будівництва автодоріг, житла і реконструкції провідних підприємств Ужгорода. Колектив Радванського кар’єру почав освоювати нове для нього Оріховське родовище андезитів з великими проблемами. Здавалося, розпад колективу зупинити не можливо. Але ситуація повернула на краще, бо у 1983 році підприємство очолив Іван Михайлович Порада.

На місці старого кар’єру створили каменеобробну дільницю, а Оріховський участок після реконструкції перевищив випуск щебеню у Радванці. Аби працювати ще продуктивніше, з ініціативи колективу, у 1990 році було прийняте рішення перетворити Радванський кар’єр на мале підприємство «Андезит». На його реконструкцію залучили кошти, найбільших на той час споживачів щебеню, Ужгородського міськвиконкому та Закарпатського «Облміжколгоспшляхбуду». У 1991 році згадані колективи домовилися стати співзасновниками «Андезиту», при умові виділення по 500 тисяч рублів. Після підписання відповідного договору 15.01.1991р. фонд комунального майна Ужгородського міськвиконкому та «Облміжколгоспшляхбуд» (головне підприємство кооператив «Дорожник», де головував Курах Василь Федорович) стали співзасновниками МП «Андезит», з долею фактично перерахованих коштів – по 300 тисяч рублів на розвиток Оріховського кар’єру. У 1994 році, у часи становлення нової держави України, МП «Андезит» було перетворено в акціонерне товариство закритого типу «Андезит». Воно відбувалося на тлі нових законів під пильним оком перевірок всіх діючих на той час контролюючих інстанцій. У житті колективу почався новий етап – майже всі працівники стали також офіційними співвласниками підприємства.

Перші роки становлення державної незалежності супроводжувалися спадом виробництва. Потреби у продукції виробництва різко знизилися і колектив ледве животів. «Потепління» настало кілька років тому, коли у державі розпочався будівельний бум. Пожвавлення в будівництві доріг, житла, комерційних структур та інших об’єктів дало змогу колективу відчути друге дихання. Найперше розпочали із технічного переоснащення – за кредити закупили два невеликі каменеобробні верстати, автонавантажувач «ДРЕСТА-540» польського виробництва, австрійську дробарку фірми «Vortex». Поступово почали збільшуватися об’єми виробництва не лише у грошовому виразі, але і в натуральних показниках, покращилася якість продукції, розширився асортимент, зросла зарплата та платіжні відрахування.

Поряд з цим, зростав й інтерес до успішного підприємства, одного із акціонерів – ЗАТ «Будавтодор» (правонаступника кооперативу «Дорожник»). Його голова, уже згадуваний В.Ф.Курах – відомий у певних колах, як «надровий кар’єрист». Свого часу він заробив «добру славу», атакуючи Чабанівське каолінове родовище та Андріївський кам’яний кар’єр. Маючи досвід по захвату кар’єрів Ужгородщини та усвідомивши, що гроші з надр найлегші, пан Курах вирішив заволодіти й «Андезитом».

А розпочав атаку на АТЗТ «Андезит» із серії судових позовів. Та не домігшись легкої перемоги, ЗАТ «Будавтодор» з легкої руки юридично освічених консультантів розгорнув класичний рейдерський наступ. Перший основний удар зробив по керівникові правління Пораді І.М. Почав скуповувати акції і чинити моральний тиск як на самого Пораду, так і на співвласників, що працюють на підприємстві. Та переконавшись, що таким методом кар’єром заволодіти не вдасться – акціонери не спокусилися на «щедрі» обіцянки представників ЗАТ «Будавтодор». На звітно-виборчих зборах у 2006 році спроба заволодіти підприємством також завершилася невдачею.

Використавши майже всі моральні авантюри, пан Курах вдався до економічних. ЗАТ «Будавтодор» подав судовий позов на АТЗТ «Андезит» про виплату збитків за відпуск щебеню у 2004 році по ринкових цінах, а також виплату йому 3% від прибутку на підставі договору від 15.01.1991р., який від початку «Будавтодор» не виконав (у частині про сплату 500 рублів). Ці кошти не відображені у фінансових звітах за 1991 рік, тож чи може претендувати на часткову власність «Будавтодор»? Більше того, пан Курах розробив для себе умовну схему про ліквідацію АТЗТ «Андезит», знайшов стежину до гаманця «найгуманнішого» українського суду і через позов почав її реалізацію.

ДО ТЕМИ

Тут цілком зрозуміло, що активізації рейдерів сприяє недосконалість українського корпоративного законодавства та корумпованість влади. Особливої уваги потребує законодавство, яке регулює діяльність акціонерних товариств. Але вирішувати проблему, кажуть фахівці, потрібно комплексно. Можна створити ідеальне законодавство, однак якщо не вирішити проблему корумпованості судей, результату не буде. Останнім часом на проблему рейдерства звернула увагу і влада. Це й не дивно, оскільки рейдери, дестабілізуючи роботу підпри-ємств, тим самим наносять шкоду і економіці країни. В період рейдерської атаки підприємство, як правило, менше уваги приділяє своїй основній діяльності, спрямовуючи усі сили на боротьбу. Відтак зменшуються обсяги виробництва, заморожуються інвестиції, можуть виникати проблеми з виплатою зарплати та боргів кредиторам.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати