Гостей в обід зустрічали біля сільради. Двоє дівчат в національному одязі частували їх хлібом-сіллю. Опісля колоною із музиками вирушили до місцевого Будинку культури з кількаметровим прапором України. А вже на сцені, що була встановлена на площі ім. Героя соціалістичної праці Івана Чуси, спочатку загула трембіта, а вже після розпочалася так звана урочиста частина. Її відкрив сільський голова Михайло Фіцай. Привітавши учасників свята, він пояснив, чому фестиваль назвали на честь «фірмового» місцевого напою. Його виготовляють із шишок європейського кедра, що росте тільки у трьох місцях в Україні, серед них і Лопухів. Однак запевнив, що запросив на свято не для пропаганди горілки, бо цей напій є скоріш лікувальним і вживати його у великих дозах не можна, а задля пропаганди села і туризму.
Далі розпочався концерт місцевих талантів і всіх запросили скуштувати місцеву страву — смаженину. Для її приготування варять бульйон, а далі поступово додається підсмажене борошно – поки не загусне (можна і на грибному бульйоні готувати). Наварили багато і роздавали безкоштовно, черги були чималі. До страви ще додається варена в «мундирах» картопля. Наливали й кедровицю. Окрім «головного столу» спробувати її на святі було ніде. Напій блідо-рожевого кольору має присмак сосни (міцність 40 градусів). Одразу скажу, що на любителя. Зате туристи казали: «Ця ваша кедровиця просто супер».
Лісничий Кедринського лісництва, що належить до Брустурянського держлісгоспу, Василь Золотарь (на фото) розкрив секрет її приготування (їх є кілька). З його слів, на території лісництва є державний заказник, який займає 166 га із кедром європейським. Для приготування кедровиці добрі лише молоді шишки, які достигають на Івана Купала. Однак їх не рвуть (заборонено законом), а підбирають ті, що опали. До прикладу, у 3-літрову банку додають 8-10 порізаних шишок, засипають цукром і ставлять на сонце (на місяць). Далі той «сироп» заливають якісною горілкою і настоюють в темному місці. Тут кедровицю називають «бомбою для чоловіка».
Та не лише кедровицею та смажениною єдиною запам’ятався фестиваль у Лопухові. На березі річки напередодні тут встановили величезну ватру, яка мала стати одною з найбільших в Україні. За висотою, напевно, так і було, бо, за словами голови сільради, вона сягала 15,5 м. Але через те, що проливний кількагодинний дощ змочив дерево, ватра вперто не хотіла горіти до самого вершка. Однак зібрала чимало люду. А от обіцяного демонстрування старовинного ткацтва та приготування вурди та бринзи гості свята так і не побачили. Зате була виставка старовинних речей — дерев’яна фаска для зберігання продуктів, плахта (тут так кажуть на спідницю), присіровки гафровані (спідниця із вузенькими складками). За всім дійством спостерігав… Тарас Григорович Шевченко, погруддя якого встановили в селі не так давно. Увечері виступали привезені зі столиці гурти, яким лопухівці були раді, оскільки якісь заходи в селі проводять рідко. Загалом фестиваль вдався, але такою дорогою (це гучно сказано), яка веде у Лопухів, турист на фест не поїде. Розуміючи це, голова села пообіцяв невдовзі виправити цю ситуацію…
Оксана Штефаньо, Час Закарпаття