«Rock-H»: Музика зі смаком вина

Тож я не пропустила нагоду після саунд-чекуу порозмовляти із клавішником і лідером гурту, відомим українським композитором і піаністом Віктором Янцо. Він свого часу закінчив Львівську консерваторію та національну музичну академію, навчався у таких корифеїв-композиторів, як Євген Станкович і Мирослав Скорик, написав ряд симфонічних творів. І раптом знайшов себе у цілком новому амплуа – рок-музиканта. Тому першим запитанням до Віктора було цілком логічне: як до академічного композитора прийшла ідея грати рок?

- Після закінчення консерваторії будь-який композитор має два шляхи: або піти в музичний бізнес, або ж виїхати за кордон і там займатися власне композиторством. Бо в нас написанням академічної музики заробити собі на прожиття дуже важко. Практично, то нікому не вдається. Якщо в радянські часи ще були якісь замовлення, то зараз - нуль. Вихід – організувати гурт на професійній основі. Професійній у тому сенсі, щоб за свою роботу отримувати гроші. А в якому жанрі грати, чи то естрадну музику, чи то рок, кожен обирає сам. Мені було цікаво поєднати фольк, рок і симфонічні прийоми. Оті почав народні закарпатські інтонації, які раніше втілював у академічній музиці, переносити в рок’н’рол. Так і з’явився проект «Рокаш».

- Як характеризуєте свій стиль?

- Етно-рок з елементами академічної музики. Лише так.

- Більшість із ваших пісень написано русинським говором. А в побуті теж ним послуговуєтеся?

- Між собою, в колективі ми спілкуємося виключно нею, русинською бесідою. Називаємо нашу мову так, бо то спірне, надто політизоване питання, яке намагаємося обходити його стороною. Бо є два табори: ті, хто визнає русинів як народ, і ті, хто заперечує. Раз ми вже обпеклися на цьому. Аби не провокувати конфліктів, називаємо нашу мову русинською бесідою. Це та рідна бесіда, яку чув і якою розмовляв з дитинства. Мені здається, я б ніколи в житті не зміг написати текст українською мовою. А по-русинськи – вдається. Зрештою, краще пишеться тією мовою, якою думаєш.

- В одному з інтерв’ю ви казали, що музика у творчості гурту – первинна, і не важливо, якою мовою звучать тексти. А російською, наприклад, якби з’явилася така потреба, заспівали б?

- Ми можемо співати будь-якою мовою, за умови, що зможемо перенести у неї зміст текстів, написаних русинською. Для цього є професійні перекладачі. І нам в такому випадку треба професіонал, який ідеї, закладені в наших піснях, донесе в інші мови. От незабаром, у листопаді, матимемо два концерти в Італії, то перекладаємо композиції італійською. Якість творів від цього абсолютно не постраждає. А музика дійсно головна, вона приходить першою. Вже потім шукаємо тексти, які ляжуть на неї, можу їх через місяць знайти або ж за півроку взагалі поміняти.

- Ви маєте ліричні композиції про кохання, але є й «соціалка» - «Палиночка біла, біла», в якій йдеться про пияка, чи «Америцький край», яка звучить від імені потенційного емігранта-заробітчанина. Яка з тем вам все-таки ближча?

- Соціальна, бо в ній, зрештою, і кохання присутнє. Закоханість сама по собі – це прерогатива молодості, років до 25-ти. А потім починається любов, а з нею – не тільки любощі, а й сім’я, відповідальність, стосунки. Тобто теж соціальні теми присутні.

- Коли я вперше почула ваші пісні, вони мені здалися таким собі пісенним варіантом прози Стефаника чи Франка…

- Може, справа в тому, що сам Франко близьким був до Лемківщини. В Нагуєвичах, його рідному селі, збереглися ці конструкції, синтаксичні звороти. Бо в нас трохи інакші і побудова речень, і наголоси, ніж в літературній українській мові. Певно, в цьому спорідненість і відчувається.

- «Що надихає на нові пісні?», - питання банальне. Але ж, мабуть, є якісь речі, які дають поштовх…

- Нема нічого конкретного, щоб на творчість наштовхувало. Треба працювати –і  результат сам прийде. Не варто сидіти і чекати «натхнення». Береш масу ідей, працюєш над ними, переробляєш, підставляєш музику… І потім обов’язково «вистрілює».

- У вас гурт – один з тих унікальних, де головний – не вокаліст.

- Насправді, це цілком звичний американський і європейський підхід. Взяти для прикладу чи «Deep Purple», чи Горана Бреговіча: вокалісти там мінялися, але на якості музики то не відбивалося ніяк. Фредді Меркьюрі напиав, може, відсотків десять музики гурту «Queen». Хіти писали інші учасники гурту – і це нормально. А от обличчя групи – то вже інша справа. Це форма, етикетка, з якою подаємо творчість публіці. Про те, хто творить зміст, слухачі можуть і не знати.

- А всередині гурту проблем з лідерством не було?

- Та були, через те доводилося і склад міняти. Влітку 2009-го прийшов новий вокаліст, Іштван Халус. Зараз у гурті з нами працюють чудові музиканти – гітарист Мар'ян Криськув, ударник Володимир Ульянов. На бас-гітарі грає Родіон Sun Lion. Можу сказати, що на цьому етапі в «Рокаші» панує порозуміння і ми плідно працюємо над своєю творчістю.

- У всіх ваших музикантів є вища музична освіта?

- Практично в усіх.

- У вас дуже красиві кліпи з цікавими сюжетами. Хто їх придумує?

- Знаєте, я не дозволяю втручатися у процес написання музики стороннім людям, так  і сам вважаю неприпустимим втручатися у роботу кліпмейкерів. Як придумають – так і буде. Тим паче це гарантія того, що кліп матиме попит і не буде непорозумінь. Ми кліпмейкерам не заважаємо. Чотири наших кліпи відзняла одна людина, над п’ятим, «Палиночка біла, біла», працювала інша команда, але це все – львівські професіонали.

- Прем’єри цього кліпу ще не було, але бачила промо-фото до нього, дуже цікаві. Яку історію розповідаєте у цьому відео?

- «Палиночка» - це пісня про людину, яка любить випити і любить битися. І коли врешті до цього чоловіка доходить, що він чинить неправильно, він іде до священика покаятися, а той дає покуту – розносити людям щастя. І він це робить у такий спосіб: приходить до людей і наливає чудодійного еліксиру, який збадьорює і дає наснагу.

- Окрім музики, «Рокаш» запам’ятовується і завдяки гарним сценічним образам, особливо впадає в око ваш циліндр. Звідки взяли ідею для цього?

- Та якось дуже просто це прийшло. Я одягнув циліндр – і стало ясно, що він тут «на місці», він якось аж приріс до мене. Хоча зараз ми граємо більше фольк, і ці академічні образи трохи не вписуються. Хоча, з іншого боку, як контраст – виглядає досить непогано.

- Наскільки тісно ви пов’язані корінням зі своєю землею? Якщо з’явиться потреба переїхати, зробите це?

- Знаєте, кажуть, батьківщина – там, де гроші платять. Це звісно, жарт, який має і долю правди. Бо добре там, де комфортно працюється, де за роботу маєш віддачу. Але кожна творча людина повинна мати опору, грунт, якісь асоціації з дитинства, які допомагатимуть їй творити. Рідна земля завжди буде в душі. А от жити будемо там, де можна себе реалізувати.

- У вас уже, певно, сформувалася своя аудиторія. Яка вона?

- А ми навіть і не знаємо, бо коло слухачів насправді дуже широке. Це і молодь, і старші люди. Найголовніше – робити доброякісну музику, і тоді будь-яка аудиторія, чи то діти в садочку, чи то їхні виховательки, слухатимуть із задоволенням. Є прихильники, які з концерту на концерт приходять. Є й такі, що своєю увагою аж набридають. Але це повинно бути. Якщо таких трохи шалених фанатів нема, значить група щось не те робить.

Теги: Rock-H, Рокаш, Янцо

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати