А на початку ХХ століття Твори безсмертного Кобзаря були такими відомими у нашому краї, що пісню на слова Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати» матері співали діткам замість колискової. 1936-й рік на Підкарпатській Русі став роком Шевченка. Не було жодного села, де би не провели якогось заходу, під час якого б не розповіли про Великого Кобзаря. Одна з мукачівських газет вмістила репортаж про урочистості, присвячені генію українського народу в Мукачівській торговій академії, де, зокрема, писалося: «Великий зал закладу був переповнений. Серед публіки було чимало селян із близької околиці… Це свідчить про те, що повага до Шевченка заглибилася у свідомість широких кіл нашого громадянства, а, головне, селянства».
Особливої шани й любові від трудящих Закарпаття Тарас Григорович зазнав після возз’єднання краю з своєю матір’ю Україною. В Мукачеві, чи не вперше у возз’єднаному Закарпатті, в середині 50-х років минулого століття перед школою № 2 імені Т.Г.Шевченка (нинішня ЗОШ № 3) було відкрито погруддя Великому Кобзареві. Та коли його в 1964-му році перенесли до нового корпусу шевченківської школи на вулицю академіка Павлова, постамент почав руйнуватися. Реставрації мало що поліпшували.
А минулого вівторка у малому залі міськвиконкому, під головуванням заступника міського голови Мукачева Михайла Лабоша відбулося засідання художньої ради. На ньому було всебічно обговорене творіння ужгородського скульптора Михайла Беленя. Зменшена копія майбутнього триметрового постаменту, увінчаного погруддям Тараса Шевченка, було доброзичливо сприйнята присутніми. Слушні зауваження щодо твору, його розміщенню висловили Почесний громадянин Мукачева Золтан Мічка, головний архітектор Мукачева Віктор Півцьо та інші. Зокрема, було запропоновано розмістити погруддя Тараса Шевченка ближче до входу в школу, щоб ним могли милуватися мукачівці та гості міста, які прямують до автостанції. Відкрити історичну пам’ятку на подвір’ї ЗОШ № 2 імені Т.Г.Шевченка планується у жовтні цього року.
Михайло Бейреш, для Закарпаття онлайн