До цієї своєрідної перлини Закарпаття, що дивовижно гармоніює з навколишнім ландшафтом, завітала після відвідування гуцульської церкви Вознесіння Господнього у с.Ясіня (зведена у 1824 році, спільно використовується греко-католиками і православними) група польських та українських експертів, фахівців культури, представники сільради, церковної громади.
Ясінянська та Ужоцька святині входять до переліку 16 церков (по вісім від Польщі та України), що претендують на особливий статус у списку спадщини ЮНЕСКО. Остаточне рішення щодо цього намічено ухвалити на черговій генеральній асамблеї ЮНЕСКО у 2013 році. А до цього, восени нинішнього року, заключну експертизу робитиме представник організації Об’є́днаних На́цій з пита́нь осві́ти, нау́ки і культу́ри. Які ж шанси, приміром, в ужоцького шедевру сакральної архітектури?
Будемо реалістами: після детального аналізу виникло багато сумнівів щодо можливого успіху, адже практично нічого не зроблено для усунення раніше відзначених недоліків. Церковна громада роками вносила (з благих намірів) корективи у споруду і відчутно спотворила її інтер’єр. Уявіть собі, що скрипку Страдіварі, Гварнері чи Аматі пофарбують якимись олійними фарбами, «припарадять» стрічками. В Ужку практично всю дерев'яну частину інтер’єру храму заховали від людського ока, загорнувши у розмальовану обгортку, штучні матеріали, а піддашшя покрили картоном, папером, намалювавши на ньому образи святих.
– Хтось підказав,– зізнається представник церковної громади, – що так буде тепліше взимку…
Учасники зібрання уважно вивчали ситуацію.
– Можна подякувати вірникам села різник поколінь, – каже начальник управління культури облдержадміністрації Юрій Глеба, – що зберегли цей шедевр і він залишається діючим храмом, але водночас потрібно прислухатися до зауважень експертів і поступово, вишукуючи спільними зусиллями відповідні кошти, повернути будові первозданний вигляд. Це, звичайно, в ідеалі, адже тут знадобиться час і немалі капіталовкладення, бо перелік необхідного досить великий. Є дрібні вади, а багато зауважень і рекомендацій реалізувати непросто.
– Неприпустимо, – долучається до розмови експерт з Варшави, заступник директора національного інституту спадщини Маріуш Чуба, – вносити такі зміни у пам'ятку архітектури! Навіть не зустрічав чогось подібного на теренах нашої держави або десь інде в Європі. Але трагедії не сталося, бо практично все можна виправити, повернути цьому дерев'яному витвору архітектури оригінальний вигляд. Особливо варто зняти зі стін пластмасову ламберію (так звану вагонку), всі інші доповнення, штучні матеріали, котрі повністю приховують дерев'яні частини споруди, заважають їм дихати, ведуть, в кінцевому рахунку, до загнивання. А це катастрофа, такі видозміни оригіналу не сприйме і представник ЮНЕСКО. Якщо ззовні все в основному гаразд, то в храмі треба попрацювати і повернути йому колишню природну красу.
Такої ж думки про побачене й Анджей Сівек з Кракова, Микола Гайда, завідувач відділом досліджень об’єктів культурної спадщини західного регіону НДІ пам'ятко-охоронних досліджень, інші фахівці. Одного з них, Володимира Герича, директора Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовква, архітектора, кандидата економічних наук, автора та співавтора трьох десятків наукових публікацій з проблематики регіонального розвитку та охорони культурної спадщини, члена дорадчої групи при директорові Музею-Палацу в Віланові (Варшава), викладача Вищої школи менеджменту і управління в м. Замость, прошу спеціально для Закарпаття онлайн прокоментувати все побачене. До слів колег він додає, що варто все-таки звернути увагу і зробити зміни і назовні. Добре, що у гарному стані покриття – ґонт. Але ось нові бетонні доріжки, що доторкаються до нижніх колод зрубів – річ неприпустима, потрібно все, як і сходи, викласти з кам’яних плит, як це і було колись. Адже бетон – провідник вологи, від нього дерево псується. Конче потрібно зняти або перемістити в інше місце таблички у рамках при вході – вони закривають стародавні, історичні написи імен майстрів, кураторів. Варто також зрізати тую перед фасадом храму – вона тільки заважає розглядати споруду. Пересадити до огорожі потрібно і молоде деревце. Не проглядається церква з шосе, отож варто домовитися з господарями саду навпроти, аби восени трохи обрізали дерева, відкрили святиню для очей всіх мандрівників. Все навкруги завжди повинне бути покошеним, асфальтована доріжка замінена або покрита натуральним матеріалом. У кювет не повинна витікати гноївка з господарської прибудови.
– А щодо інтер’єру, – каже Володимир Петрович, – то потрібен кошторис реконструкції, і тут на допомогу парафіянами повинна прийти держава, адже мова йде про значну пам'ятку культури. На Львівщині, приміром, обласна влада часто виділяє кошти у таких випадках (до 5 млн. щороку). Насамперед треба розробити обласну програму реставрації церкви, а потім шукати кошти під неї. А коли експерт ЮНЕСКО побачить, що важливі роботи розпочато, то його вердикт може бути позитивним. Важливо також позбавити приміщення зайвих речей, котрі роблять його тісним, закривають нижні ікони.
Багато слів сказано експертами і про класичну, квадратну в плані, двоярусну верховинську дерев'яну дзвіницю (збудована у 1927 році). Вона взагалі видозмінена, покрита бляхою, частково пофарбована у синій колір. Хоча є тут 500 шт. гонту, отож, докупивши цього дерев'яного перекриття, використавши також дошки, можна зробити цю невелику споруду повністю ідентичною оригіналу.
У серйозній розмові про храм і його подальші перспективи також взяли активну участь директор Ужанського національного парку Василь Копач, сільський голова Ужка Михайло Лешко, перший заступник голови Великоберезнянської райдержадміністрації Михайло Кіндрат, представники церковної громади. Приємно порадував всіх своїм оптимізмом у подальшій долі храму його настоятель о.Михаїл.
Іван Кузович для Закарпаття онлайн. Фото автора
ужгородець 2012-07-14 / 17:43:20
Якщо самі не здатні зберегти, то, може, закордон нам допоможе :(