Творчість Павла Бедзіра опишуть і оцінять митці. А я розповім про те, який він був у земному житті, яким приходив у мою родину і що я навчилась від нього.
З Павлом Бедзіром мене познайомив Микола Матола навесні 1977 року. Павло із своєю дружиною Лізою проживали тоді по вулиці Шевченка. В них там були творчі майстерні. Про художню творчість Павла Бедзира я знала ще раніше зі студентських років .
У 70-і роки Грицько Чубай та його дружина Галина (у Львові) висловлювалися за Павла Бедзіра так: "Ну і що, що в нього «так у квартирі» (мали на увазі безлад – М.М-Б.), але в нього чиста душа". Я не знала тоді ще особисто Павла, але його фотоілюстрації його картин досить великого розміру ми подарували сім’ї Чубая. Фотоілюстрації виготовляв Славко Бомбик із фотоплівок, які через Миколу Рябчука постачав Михайло Чендей – син Івана Чендея. До речі, Михайло Чендей в 70-і роки брав дуже активну участь в мистецькому житті. Фотоілюстрації ми дарували тим, у кого був день народження. Ось так проростали дерева Бедзіра у студентів Львівської політехніки та Університету.
Микола був ревнивий чоловік, але до Павла він не ревнував. Двері для Бедзіра в нашу родину були завжди відкриті. А навідував він нас досить часто. Я раділа його приходу, оскільки він приносив у сім’ю якусь надзвичайну духовну силу, яка сприяла зникненню всіх негативних моментів, що їх нам приносив побут.
Коли він побачив у мене «Китайську філософію», яку придбала ще у студентські роки у Львові, я стала для нього на рівень вище і відтоді він попросив 2-томник для себе. Він показував і давав читати «Китайську філософію» багатьом знайомим жінкам. І вже коли не стало Павла, ми якось розговорилися із Ольгою Ковач (дружиною художника Павла Ковача) і з’ясувалося, що книга в неї. Павло також дуже шанував цю сім’ю.
Павло був людиною гуманності. Він говорив, що для людства на землі більш важливий гуманізм, ніж демократія, і на зміну демократії прийде НОВИЙ ГУМАНІЗМ. Він говорив, що людина – це боголюдина і в ній все закладено, тільки потрібно розвити у своєму внутрішньому світі ці якості. Він знав, чому прийшов на цей світ.
Його жанр – графіка. Так, зараз комп’ютерною графікою можна зробити багато картин і вони мають неабиякий успіх, але, погодьтесь, це картини без душі. А цінність картини – передавати людям життя, утверджувати на землі Любов.
Павло любив природу і жив в гармонії з нею, медитував і досягав таких бачень, які відображав на картинах, як звивини в нашій свідомості, що переростали в дерева, як символ життя на землі.
Він не пропускав жодної хвилини земного життя даремно – навіть сидячи за кавою, весь час (навіть на коробках сірників) вимальовував образи. Ми розмовляли дуже багато, на різні теми. Могли говорити з ним годинами і він пам’ятав, на чому ми зупинялись раніше (про цивілізації, розвиток людини і її психологію, про цінності на землі, про релігії).
І тому Павло, кому довіряв, із своєї внутрішньої містичної бібліотеки доводив істину буття.
Його мрія полягала в тому, щоб всі дерева були добрими і приносили добрі плоди, а відтак і всі люди ставали б добрішими – чим і збережеться життя на нашій прекрасній Землі. Він вірив в це – і віра його підносила до великих висот.
СЛАВА ЙОМУ І ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ!
Марія Матола-Бомбик для Закарпаття онлайн