Перечинська майстриня презентувала свої керамічні вироби на виставках у Європі та США

Сама Тетяна Іванівна каже, що для неї особисто важливіше не зробити якомога більше експозицій чи продати роботи, а передати свої вміння наступному поколінню. Адже це – частинка традицій рідної Перечинщини.

Для Тетяни Майор кераміка – не хобі, а професія. «У 80-х навчалася в училищі прикладного мистецтва в Ужгороді, фах – художник кераміки, – розповідає майстриня. – Нині ж учителюю в Перечинській гімназії. Маю уроки образотворчого мистецтва та історію мистецтв, а після занять веду гурток керамічної ліпки».

Загалом наша співрозмовниця займається улюбленою справою вже понад 25 років, але чомусь не організувала жодної власної виставки. З іншого боку, її кераміка та роботи вихованців знані за кордоном. «Для мене найважливіше не власна виставка чи вигода від продажів, а робота з дітьми, передавання часточки своїх умінь, збереження традицій. Рада, що наші вироби цінуються. От дітки були вже в Словаччині на експозиції. Наша кераміка навіть у Штати їздила на виставки».    

Подивитися і справді є на що. Це і рельєфні картини зі знаками зодіаку чи підвіски-панно, і вішачки, й обереги та дзвоники, сувенірні фігурки тварин, браслети та коралі. Всі роботи унікальні, адже майстрині самій так цікавіше: кожен котик чи жабка неповторні – не лише за розмірами та технікою виконання, а й навіть різні емоції виражають – від подиву до посмішки «від вуха до вуха».

«Це не традиційна кераміка, адже не передбачає гончарства. Я не маю гончарного круга, то це техніка ручної ліпки, – розповідає Т. Майор. – З іншого боку, процес дуже трудомісткий, адже сама виготовляю глину. У нас такі грунти, що якраз ліпити з них кераміку. Вид глини «липчанка» у нас називається, бо дуже важка, липка. Тож треба на три тижні чи навіть місяць замочувати глину, проціджувати, відстоювати. І вже коли важка глина осяде, а вода проступить нагору – можна зливати вологу і приступати до ліпки».

Оригінальні ідеї пані Тетяні приходять у голову вже в процесі роботи. Тобто знає, що хоче зробити дзвоник, але яким він вийде за формою й змістом – руки самі підкажуть: «Спершу взагалі ліпила дуже традиційно, як у минулі часи. Адже з давніх-давен навіть на дитячі колисочки вішали разом із ляльками-мотанками дзвіночки та обереги. Але потім думала – чому б не в образах їх ліпити? Тобто у вигляді хитрих чи милих котиків, жабок, зайчиків. Далі пішли рельєфні панно, а нині намагаюся навіть робити вішалочки для ключів, які висіли б на вході».

В арсеналі майстрині й чорна теракотова техніка, й розфарбовування глини різними кольорами після першого обпалювання при 700 градусів, а потім ще одного випалу. Така техніка дуже подобається дітям, адже вони, по-перше, люблять самі робити барвисті речі, а по-друге – возитися з магічним для них процесом випалювання. Загалом юні керамісти з гуртка – переважно учні 5-7 класів. Т. Майор каже, що далі, на жаль, їхні уподобання та інтереси змінюються, тому старших дітей у гуртку одиниці. А всього за кілька років занять серйозної майстерності досягнути дуже важко. Найбільше полюбляють діти ліпити статуетки (мала пластика) та рельєфні кольорові картинки.

Стосовно цін на вироби, то майстриня розповідає, що власні роботи продає не так часто: кілька разів у році заїжджим іноземцям чи туристам. За оцінками автора, «прайси» нижчі, ніж у сувенірних крамницях Ужгорода, Львова чи Яремче. Керамістка каже: чула від інших майстринь, що вартість виробу оцінюється залежно від часу виготовлення. Тобто година ручної роботи коштує від 30 гривень, не враховуючи матеріал. Тож ціна 50 гривень за великий дзвіночок – явно недооцінка, навіть за відсутності власного бренду.

Теги: кераміка, виставка

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати