Закарпатський футбол: від непереможної "Русі" до "української Бразилії"

Першим осередком спортивного життя у краї була Ужгородська гімназія. У 1893 році учитель гімнастики цього навчального закладу Іштван Медрецький взяв участь у всеугорському семінарі в Будапешті, на якому учасників ознайомили з іграми з м’ячем, у тому числі з футболом. Тоді ж до Ужгорода був привезений і перший футбольний м’яч. Гімназистам нова гра сподобалася: вони спорудили спортивний майданчик, придбали форму і створили першу студентську команду.

У серпні 1901 року відбувся перший офіційний матч: до Ужгорода приїхали футболісти Будапештського атлетичного клубу, які брали участь у першому угорському чемпіонаті з  цього виду спорту. Господарі, ясна річ, програли, але це був офіційний старт футбольним змаганням у краї. У 1902 році утворилося «Товариство ужгородських футболістів», яке, однак, проіснувало недовго.

У 1906 році був заснований Ужгородський атлетичний клуб (УАК), діяльність якого стала важливою віхою в історії футболу на Закарпатті. У 1914 році УАК виграв першість серед команд Північної та Північно-Східної Угорщини. Після цього він здолав переможця чемпіонату Південної Угорщини  і завоював право боротися за перехід до другої ліги чемпіонату. Однак Перша світова війна завадила цьому першому серйозному успіху закарпатських футболістів.

У 1919 році край за Карпатами згідно Сен-Жерменського мирного договору з Австрією під назвою «Підкарпатська Русь» був приєднаний до новоствореної Чехословаччини на правах автономії. На той час у Чехії футбол вже здобув неабияку популярність. Тож нічого дивного в тому нема, що активними популяризаторами «копаного м’яча» стали чеські військові, які служили на території Закарпаття. У 1920 році в Ужгороді було створено перший слов’янський «Чехословацький спортивний клуб» (ЧсСК), що діяв як армійський.  

Змагання у той час відбувалися за національним принципом. Слов’янські команди розігрували першість між собою, окремо змагалися німецькі та угорські клуби. Німці та угорці були представлені в  Чехословаччині великими національними меншинами і мали велику кількість команд.

Видатною подією в історії закарпатського футболу стало заснування у 1925 році першого українського клубу – СК «Русь». Це свідчило про зростання національної свідомості русинів-українців Закарпаття, їхньої потреби виокремитися і в спорті. Без сумніву, зразком для цього були угорські та німецькі клуби Чехословаччини.

У 1936 році спортивний клуб «Русь»(на фото) досягнув помітного результату. Вигравши першість східнословацької та підкарпатської зони, і  завдавши поразки переможцю західнословацької зони, команда здобула титул чемпіона Словаччини і право боротися за путівку до національної ліги Чехословаччини.  Це вже була друга спроба закарпатців потрапити до вищої ліги: але у 1933 році вони поступилися німецькому «Дойче футбол клубу» з Праги (ДФК).

На цей раз головна боротьба точилася зі спортивним клубом «Батя» з чеського міста Зліна, який утримував відомий взуттєвий мільйонерТомаш Батя. Він особисто приїхав до Ужгорода, аби підтримати на стадіоні свою команду. Та «Русь» під шалені оплески трибун перемогла з рахунком 4:1 і здобула прописку в національній лізі.

Треба зазначити, що на той час гравцями СК «Русь» були звичайні вчителі, які займалися футболом у вільний від занять час. Наприклад, знаменитий воротар Олекса Бокшай їздив на тренування та ігри в Ужгород на велосипеді із села Худльово, намотуючи по дорозі туди й назад 60 кілометрів. Зважаючи на великі відстані в межах Чехословацької республіки на ігри першості команда літала літаком. Закарпатських футболістів так і прозвали у тогочасній пресі – «літаючі вчителі». Ясна річ, витримати конкуренцію з грандами чеського футболу аматорам-учителям було важко, тож у національній лізі закріпитися у той час не вдалося.

У березні 1939 році територію Закарпаття окупувала Угорщина. І угорський, і чехословацький футбол у той час не пас задніх в Європі. У 1934 році збірна Чехословаччини посіла друге місце на чемпіонаті світу в Італії, а 1938-му – національна збірна Угорщини також була другою на світовій першості у Франції. Таке конкурентне середовище позитивно відбивалося на розвитку закарпатського футболу.

У роки Другої світової війни помітного успіху досягнув найстаріший  ужгородський клуб – УАК. Сезон 1943-1944 років він завершив на першій сходинці і завоював право змагатися у вищій футбольній лізі Угорщині. Однак вдалося провести лише кілька матчів, оскільки фронт наблизився впритул до кордонів Угорщини.

Останньої неділі вересня 1944 року в Ужгороді мав відбутися матч чергового туру з командою міста Уйвідейк (тепер – Новий Сад, Сербія). У цей час несподівано радянські літаки здійснили перше бомбардування міста. Бомба влучила у ресторан «Берчені» (тепер – «Червона ружа»), де якраз обідала команда гостей та судді. Чимало з них отримали серйозні поранення. Гра була зірвана. Війна завершила чемпіонат.

Футбольний Клондайк

В історії Закарпаття настала нова епоха: у 1945 році край було возз’єднано з іншими областями України. І тут в повну силу проявило себе те явище, яке потім назвуть «українською Бразилією».

Першим чемпіоном радянської України у 1946 році став саме ужгородський клуб «Спартак», який був створений із футболістів різних місцевих команд. Адже крім збережених кадрів та ігрових навичок, закарпатські спортсмени мали доволі хороший вишкіл у  чехословацький та угорський лізі.

Відомий знавець шкіряного м’яча Закарпаття Степан Селменський стверджує, що угорський футбол базувався на техніці, у той час як чеський був більш силовим і жорстким. Закарпатцям вдалося перейняти як одну, так й іншу риси.  

Водночас радянський футбол більше спирався на фізичні якості спортсменів: суперника потрібно було, умовно кажучи, «перебігати». Закарпатці, перейнявши плюси всіх трьох систем, виглядали доволі  незвично. Окрім 1946 року, вони стали чемпіонами України і в 1950-му та в 1953 роках, а у 1950 році завоювали і Кубок УРСР. У цей час Закарпаття стало  справжнім футбольним Клондайком для цілого Радянського Союзу. З 1947 по 1960 рік у клубах вищої ліги СРСР грали понад сто закарпатців! Тренери робили паломництва на Закарпаття у пошуках талановитих футболістів по селах та містечках.  Чимало клубів приїжджало сюди на перші весняні збори. Проводячи контрольні матчі з місцевими командами, пильне тренерське око обов’язково вихоплювало кілька здібних юнаків, яких відразу забирали з собою.

Саме тоді народився вислів про «українську Бразилію», мовляв, футболістами тут не стають, а народжуються. У цей час Закарпаття дало Україні з десяток найвідоміших футболістів, які виступали за збірну Радянського Союзу: Йожеф Сабо, Василь Турянчик, Йосип Беца, Федір Медвідь, Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук, Віктор Пасулько, Іван Гецко. Грали закарпатці і за збірні Чехословаччини, Угорщини й України.

Протягом півстоліття не можна було уявити київське «Динамо» хоча би без одного закарпатця на полі. Завойовували вони найпочесніші трофеї – в тому числі Кубок кубків (Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук) та Суперкубок УЕФА (Стефан Решко), ставали олімпійськими чемпіонами (Йосип Беца) та срібними призерами першості Європи (Василь Рац, Іван Яремчук) . Показово, що в 1953 році у молодіжному складі «Динамо» на гру виходило 9 закарпатців. 

Вичерпавши потенціал

Степан Селменський, який сам грав у другій лізі чемпіонату СРСР за ужгородську команду «Говерла», розповідає, що оди «українській Бразилії» зіграли з нею поганий жарт. «Замість того, аби розвивати в краї серйозну футбольну інфраструктуру, всі кивали головами, що футболісти тут беруться просто із землі. Коли інші області відкривали у себе футбольні інтернати для здібних юнаків, ми ловили гав. У підсумку – той багатий потенціал повоєнних років просто вичерпався».

Найвище досягнення єдиної професійної команди краю – «Говерли» (вона ж «Спартак», «Верховина», тепер – «Закарпаття») – друге місце у 1972 році на чемпіонаті України (друга ліга першості СРСР).

Після здобуття незалежності вона кілька разів виходила та випадала з  вищої ліги України. Причину цього Степан Селменський, який видає єдину спортивну газету у краї «Спорт-Тайм», бачить у тому, що «Закарпаття» перестало бути народною командою. Нині цей клуб є приватним і належить колишньому міністрові з надзвичайних ситуацій Нестору Шуфричу.  Дійшло до того, що із 25 футболістів команди закарпатцями є тільки кілька! І це в «українській Бразилії»! При тому, що з десяток закарпатців і нині грають у вищій лізі України – у «Шахтарі», київському «Динамо», «Карпатах», «Чорноморці» та інших клубах.

Теги: футбол

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати