Поборник і захисник імені нашого (До 240-річчя народження І. Орлая)

Так де і коли народився цей закарпатець? Чим заслужив таку високу повагу української громадськості?

Єдиний відомий на сьогодні документ, який дає на це відповідь є «Послужной список», опублікований на сторінках газети «Свет» (1870, № 12). У ньому стверджено, що «даровитый сын рода нашего» І. С. Орлай народився в с. Давидково на Мукачівщині в 1771 р. «от благородных родителей». Навчався в гімназіях Ужгорода та Великого Варадина (Румунія). Вищу освіту здобув у Львівському університеті, де навчався на філософському і богословському факультетах («Studium Ruthenum»). Історія зафіксувала такий факт: під час відвідин цього університету у 1787 р. австрійський імператор Йосиф ІІ попросив представити йому кращих студентів, і перед ним постали троє: П. Лодій, В. Кукольник та І. Орлай. Всі троє – закарпатці. Згодом вони стали викладачами. Однак німецько-польське керівництво обмежувало права викладачів-русинів, що викликало протест у них. На це академічний сенат заявив, що професори руського факультету не можуть користуватися «місцем і голосом у засіданнях колегії професорів і щоби набути прочих прав факультету». Багатьом випускникам відмовляли у наданні місця роботи за спеціальністю.

У таких умовах, як писали відомі дослідники: «не диво, що при першій кращій нагоді вони покидали незавидне своє становище і глядали де інде хліба насущного». У пошуках кращих умов для інтелектуального розвитку здібні закарпатці звернули свої погляди на Росію. Вони пам’ятали своє етнічне походження із спільного східнослов’янського кореня, знали про деякі демократичні зрушення в суспільно-політичному житті Росії. Наприклад, у навчальні плани вузів був введений курс «О том, что каждому народу нужнее знать древнее и нынешнее состояние своего отечества нежели других государств». Все це вимагало кваліфікованих фахівців з прогресивним методом мислення. Володіння ним та класичними мовами і знання угорської, німецької, французької, польської та інших мов відкривало перед закарпатцями дорогу до вершин освіти і науки в Росії.

І. Орлай перший емігрував в Росію в 1791 р., де став відомим вченим. Його науковий діапазон надзвичайно широкий. Він здобув медичну освіту в Санкт-Петербурзі, підвищував фаховий рівень у Відні, був редактором «Журнала врачебной науки». Його надрукована дисертація «Історія, зміст і вимоги до вчення про лікувальні властивості природи» (1807) зберігається в бібліотеці УжНУ. Кенігсберзький університет присвоїв йому звання доктора філософії, а Ерланзький та Ієнський (Німеччина) університети обрали його своїм почесним доктором. Був знайомий і листувався із геніальним поетом Й. Гете.

В історію України І. Орлай ввійшов як прогресивний, демократично мислячий педагог, який активно впроваджував у навчальний процес новітні дидактичні принципи. Він активно відстоював позастанову систему навчання, вбачаючи і в дітях бідних батьків задатки до освіти й науки. Він резонно запитував освітянську бюрократію: «хіба безсмертний наш Ломоносов не з рибальського куреня підніс себе словом вище багатьох багатіїв і дворян?».

Саме за прогресивні педагогічні погляди І. Орлая було призначено директором Гімназії вищих наук у Ніжині (1821–1826), змінивши першого директора, теж закарпатця – В. Г. Кукольника. З числа його вихованців багато стали вченими, культурно-освітніми діячами. Його вихованцем був і майбутній класик російської літератури Микола Гоголь. Російські фахівці високо оцінили педагогічну діяльність обох керівників гімназії, відзначивши: «замечательно, что первые два директора и, притом лучшие, В. Г. Кукольник и И. С. Орлай, были карпатороссы». Високі педагогічні якості Іван Семенович проявив і будучи директором Рішельєвського ліцею в Одесі (1826–1829).

І. С. Орлай не забував і про свій рідний край, і його заслуга в тому, що він перший в Росії в журналі «Северный вестник» (1804) опублікував статтю з історії краю «История о Карпато-Россах». Так було вперше ознайомлено вчених і політичні кола Росії з нашим краєм. Наприклад, придворний історіограф М. Карамзін просив приятеля: «Скажите от меня приветливое слово г. Орлаю. Желаю узнать его лично как достойного человека».

Закарпатських русинів Іван Семенович вважав нащадками «київських русичів», і високо оцінив діяльність Федора Корятовича, який «при самой подошве Карпатских гор построил замок, а город Мункач окружил рвом», зміцнив економічне, релігійне і культурне становище краю.

Заслуговує на увагу захист І. С. Орлаєм честі і гідності свого народу. Він дав належну відсіч спробам деяких іноземців виставити закарпатців темними, неосвіченими. Одному з них він відповів, що закарпатські русини «не знаходяться в такому грубому неуцтві, як вважає пан письменник, бо з цієї багаточисленної руської колонії вже при Петрі ІІ знаходився в ролі його наставника один із Карпато-Росіян, по імені Зейкан. Крім цього, відомо всім, що два карпаторуські вчені М. Балудянський і В. Кукольник удостоєні бути наставниками по правознавству князя Михайла Павловича».

Іван Семенович постійно говорив про наявність на Закарпатті талановитої молоді і рекомендував академічним колам запрошувати її до викладацької і науково-дослідницької роботи у вузах Росії. Саме за його рекомендацією міністр духовних справ і народної освіти О. Голіцин у доповідній записці царю повідомляв: «Один народ, від якого можно нам бажати вчених, є карпатороси, які розмовляють з нами однією мовою і зберегли віру предків наших». Незабаром уряд дослухався цієї поради і видав спеціальний документ «О выгодах, представляемых профессорах из карпатороссов, приглашаемых к занятию праздных кафедр Казанского и Харьковского университетов». За рекомендацією І. С. Орлая на початку ХІХ ст. в Росію емігрували М. Балудянський, П. Лодій, В. Кукольник, Ю. Гуца-Венелін та інші.

Їх діяльність була високо оцінена спеціалістами ще на початку ХХ ст. Один із них, І. Свенціцький відзначав, що «вони принесли нове начало, одухотворили вже з кінця ХVІІІ ст. кращу частину Західної Європи... Карпаторуські вчені були, поряд з другими, одними із перших піонерів вищої освіти в Росії, вони стояли за свободу дослідження і навчання в той час, коли ця свобода піддавалася жорстокому гонінню з боку неосвіченої і грубої бюрократії». Другий вчений Яків Головацький підсумував так: «вони виховали батьків наших, нове покоління поборників і захисників нашого імені, нашої честі і слави, нашої віри... Слава і честь їм!». Віддамо і ми, нащадки славних предків, належне одному з них – Івану Семеновичу Орлаю.

Теги: Орлай

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати